Леонід глібов (1827-1893) icon

Леонід глібов (1827-1893)



НазваЛеонід глібов (1827-1893)
Дата конвертації16.02.2013
Розмір82.65 Kb.
ТипДокументи
джерело



ЛЕОНІД ГЛІБОВ

(1827—1893)

Літературні псевдоніми — Простодушний, Непостоянный Сотрудник, Капитан Ботвиван.

Леонід Іванович Глібов народився 5 березня 1827р. у селі Ве­селий Поділ на Полтавщині в родині управителя поміщицьким маєтком. Дитинство його минало в селі Горби Кременчуцького повіту, куди переїхав батько разом зі своїм паном. Проживаючи неподалік від панського маєтку, малий Леонід бігав туди гратися й іноді ставав свідком жорстоких розправ пана над кріпаками, часто заступався за них — і на все життя зненавидів насилля й деспотизм. Початкову освіту Леонід здобув удома: на сьомому році читати навчила мати, писати — пан Родзянко, місцевий свя­щеник — арифметики, латинської і грецької мов і, звичайно ж, Закону Божого. У 1840 р. Леоніда відвезли до Полтавської гімна­зії. Відірваний від родини, він сумував за батьками, рідною до­мівкою. Туга виливалася в поезії. Так народився перший твір — вірш «Сон». У 1847р. у Полтаві вийшла перша збірка поетичних творів під назвою «Стихотворения Леонида Глебова». Радість гімназиста-шестикласника була короткою: розлючений інспек­тор гімназії не зміг пробачити хлопцеві, що той посмів друкува­тися без його дозволу. Невдовзі Леонід захворів і повернувся до батьків. Гімназія залишилася незакінченою.

Улітку 1848р. Л. Глібов перебував в рідній Хорольщині. Саме в цей час до рук йому потрапили дві книжки — «Кобзар» Тараса Шевченка та «Приказки» Є. Гребінки. Вражений прочитаним, він почав писати українською мовою. Цього ж літа в його зошиті з'являються байки «Вовк і Ют», «Лебідь, Щука і Рак», «Зозуля й. Півень», які були надруковані аж у 1853 році.

У 1849 р. Леонід вступив до Ніжинського ліцею вищих наук. Тут були добрі традиції та мудрі високоосвічені вчителі. Однак нещасливий випадок змусив Глібова перервати навчання: його

батько, переїжджаючи через Дніпро, провалився під лід, засту­дився й раптово помер. Невдовзі померла й мати. Закінчив ліцей Леонід Глібов уже одруженим чоловіком і знаним байкарем у 1855р.

Потім він учителював: викладав історію та географію у дво­рянському, училищі містечка Чорний Острів на Поділлі, згодом переїхав до Чернігова, де дістав посаду вчителя географії в чоло­вічій гімназії. Леонід Глібов був талановитим педагогом, захопле­ним своїми предметами, делікатною, висококультурною людиною. Він цікаво вів уроки, ніколи не карав своїх учнів.

З 1861 р. він почав видавати газету «Черниговский листок»: йому доводилося бути і редактором, і автором, і коректором. Глі-бов-редактор порушував у газеті важливі проблеми того часу, зо­крема жіночої освіти, викладання рідною мовою тощо. Свої до­писи вміщував під псевдонімом Простодушний. «Черниговский листок» проіснував до 1863 p., коли Валуєвським циркуляром було заборонено українську мову.

Спеціальним указом Валуева було заборонено «Чернигов­ский листок» у 1863р. Письменник залишився безробітним, за ним було встановлено суворий нагляд поліції, який тривав понад п'ятнадцять літ. І саме цього року вийшла його збірка «Байки Леоніда Глібова». Наказом попечителя Київського округу 500 примірників видання було спалено на книжковому складі як «вредное издание, которое не должно иметь места в народном училище». У цей же час Глібов пережив смерть улюбленої доньки Ліди. Сам захворів так, що ніхто й не сподівався на одужання, а коли одужав, майже втратив зір. Безробітний і хворий, він по­їхав у Ніжин до батьків дружини, де мешкав два роки. Незабаром, Глібова спіткало ще одне горе — померла його дружина. І після всіх цих бід поет надовго замовк,

У 1867р. Леонід Глібов отримав посаду завідувача Чернігів­ської земської друкарні, яку обіймав до кінця свого життя. Про­тягом 60—70 pp. він писав мало, загалом прозово-поетичні фей­летони російською мовою під псевдонімом «Непостоянный Сотрудник» та гумористичні вірші за підписом «Капітан Ботви-ван», став душею літературно-мистецького життя Чернігова. Його щотижневі «четверги» охоче відвідували приятелі та шану­вальники, літератори й актори. Він виявляв великий інтерес до театрального мистецтва, брав діяльну участь у роботі аматор­ського театру.

Літературна діяльність Леоніда Глібова активізувалась напри­кінці 80-хрр.: налагодились зв'язки з дитячим журналам «Дзві­нок», де він публікував свої вірші, загадки, байки й жарти. У 1891р. у Чернігові відбулося урочисте вшанування Глібова

З нагоди 50-річчя його літературної діяльності. Листи, телеграми, вітання, ювілейні свята на честь митця свідчили про високе ви­знання його поетичного таланту. Це вшанування надихнуло пое­та: він написав нові байки.

У 1893 р. стан здоров'я Глібова значно погіршився. Зі спога­дів друзів відомо, що з початку цього року він уже не виходив з дому, друкарнею керував через сина Олександра, твори ж про­довжував писати під лінійку з лупою. За п'ять днів до смерті поет продиктував близькому приятелеві останню байку «Огонь і Гай», якій судилося стати своєрідним заповітом байкаря.

Леонід Глібов помер 10 листопада 1893р. Похований у Чер­нігові поблизу Троїцького монастиря.

Завдяки Л. Глібову, одному з найкращих представників різно­чинної демократичної інтелігенції, українська байка досягла най­вищого розвитку. З його ім'ям пов'язане остаточне утвердження в українському письменстві жанру реалістичної байки.

Вихований на кращих зразках російської і української літера­тур, Глібов виступив не тільки талановитим продовжувачем бай­карських традицій своїх попередників. Він був художником-нова­тором, який відкрив справді нову сторінку історії розвитку цього жанру в українській літературі. Не випадково І. Франко назвав Л. Глібова «найкращим українським байкописом», а його байки вважав «головним титулом заслуги сього талановитого поета».

Перші байки Глібова (50-ті роки) були, по суті, перекладами творів І. Крилова. А на початку 60-х років Глібов уже писав й оригінальні твори — «Вовк і Вівчарі», «Вовк та Ягня», «Лящі» та ін. Деякі він, використовуючи сюжет байок Крилова, докорін­но переробляв, змінював ситуації, вводив ліричні відступи (що стало однією з особливостей Глібова-байкаря), пейзажні зари­совки, по-новому формулював мораль, в інших — творчо вико­ристовував лише криловську тему, окремі мотиви, образи тощо. У творах цього періоду Глібов узагальнено зображував типові явища дореформеної кріпосницької дійсності. Сатиричне вістря його байок спрямовувалось проти насильства й деспотизму по­міщиків, проти несправедливості й беззаконня («Вовк і Кіт», «Вовк і Вівчарі», «Вовк та Ягня», «Лящі» та ін.). У кращій із них — «Вовк та Ягня» — в яскравих алегоричних образах роз­крито взаємини між поміщиками й кріпаками. Лейтмотив байки сформульований у вступі:

^ На світі вже давно ведеться, Що нижчий перед вищим гнеться. А більший меншого кусає та ще й б'є Затим що сила є...

Написана за фабулою відомого Криловського твору «Волк и Ягненок», байка Глібова в умовах посилення поміщицького гніту набувала більшої антикріпосницької загостреності, дієвості. Ха­рактеризуючи Вовка як соціального хижака, Глібов наділяв його й відповідними визначеннями: «страшенний», «здоровенний»,— а безправність Ягняти підкреслював емоціональними епітетами: «сердешне», «бідне». З цією ж метою — глибше відтінити гірке становище людини — в заключній частині твору, після того як Вовк «Ягнятко задавив», додано характерний ліричний акорд:

^ Нащо йому про теє знати.

Що, може, плаче бідна мати

Та побивається, як рибонька об лід:

Він Вовк, він пан... йому не слід...

Ліризм — особлива індивідуальна риса Глібова-байкаря. Лі­ричні мотиви зустрічалися також у Крилова і Гребінки («Утята та Степ»). Проте тільки у Глібова ліризм набирав характеру тенден­ції, він спрямований передусім на поглиблення основного смислу байки. Глібов показав у ряді байок, що за нових соціально-еконо­мічних умов, після реформи 1861 p., огидні явища феодально-кріпосницького суспільства були ще досить живучі. Залишились ті самі хижаки-поміщики. Але тепер пани грабують селян «по-новому», з «позицій» запроваджених земств («Громада», «Вед-мідь-пасічник», «Вовк та Зозуля», «Собака й Кінь» та ін.). Ни­щівну характеристику дає Глібов у байках «Щука», «Пан на всю губу», «Лисиця і Ховрах» тогочасному судочинству, де він пока­зав продажність і підступність суду.

У кращій частині свого доробку Л. Глібов виявив себе уваж­ним художником, знавцем суспільних явищ сучасної йому дій­сності, зумів засобами поетичного слова передати значні зміни, що відбувалися в соціально-економічному житті країни напере­додні та після реформи, зокрема класове розшарування на селі, занепад поміщицьких господарств. Яскраву картину банкрутства кріпосників, приреченості дворянства відтворив він у байці «Мі­рошник», де вістря своєї сатири спрямував проти недбайливих панів, які в умовах занепаду кріпосницької системи терплять по­вне банкрутство. Мораль байки — осуд не тільки одного Хоми, а всієї тогочасної розтлінної системи, за якої пани «без діла сотні всюди сують. А за недогарок вони людей і лають, і мордують». У цих словах велика правда тогочасного життя та й нинішнього, бо скільки безгосподарних імущих правитимуть країною, стільки не вибратись їй з руїни. З нещадною іронією письменник сказав про них: «Та й диво, що у їх хазяйство піде все на сміх!»

У байках, написаних протягом 70—90-х років, Глібов поряд зі старими темами порушував і нові. Поглиблювалось його світо­бачення, урізноманітнювалась галерея образів, засоби реаліс­тичного зображення дійсності, зміцнювався зв'язок з народною творчістю. Байкарський доробок Глібова цього періоду органічно вливався в загальне річище розвитку української літератури. Байкар розкривав жорстокість урядовців, тупість титулованих царських чиновників, поміщиків-самодурів («Лев на облаві», «Жаби», «Кундель» та ін.), гостро висміював владу «золотого мішка» («Скоробагатько», «Сила»), суспільний індиферентизм консерваторів і ретроградів («Мальований Стовп»). Засуджуючи соціальну несправедливість, поет продовжував утверджувати чесність і працьовитість простих людей, їхню моральну вищість над експлуататорами.

Незаперечні заслуги Глібова в розвитку поетики байки. Він сміливо розсунув її жанрові межі, урізноманітнив форми, вперше в українській літературі збагатив байку рисами пісні й балади, демонструючи широкі, невичерпні можливості цього найтрадиційнішого літературного жанру.

Байка «Цуцик» відноситься до другого періоду творчості Глі­бова, в якому порушувалися переважно морально-етичні про­блеми. Перо сатирика байкар спрямував на висміювання парази­тизму, лакейства, лицемірства, прислужництва, егоїзму. Байка «Цуцик» — кращий твір цього періоду. Вона побудована на діа­лозі двох собак — Бровка та Цуцика.

Цуцик — кімнатна собачка. Нероба, прислужник, він з гор­дістю вихваляється перед Бровком своїми лакейськими здібнос­тями, умінням вислужуватися. Сите благополуччя отруїло Цуци­ка чадом погорди, він тепер зверху, спесиво дивиться на всіх, бо дуже запанів, байдужий до страждань свого колишнього друга. Бровко — дворовий пес. Він стереже добро хазяїна вдень і вночі, за це змушений терпіти знущання, їсти що прийдеться, спати під парканом. Він усвідомлює своє рабське становище, якому не може зарадити, але з огидою ставиться до панського лакея. Бров­ко справедливо називає своє життя «собачим», бо воно повне приниження, голодування, побоїв та тяжкої праці, але це не вби­ває в ньому гідності. Перед Цуциком він не запобігає, не лащить­ся до нього, а навпаки, сміливо нагадує, що той колись був зви­чайнісіньким щеням.

В алегоричному образі Цуцика автор засудив зрадництво, па­разитизм, моральну ницість, плазування панських «цуциків»,«які заради легкого життя втрачають людську гідність і людську подо­бу, їм він протиставив Бровка, в алегоричному образі якого вті­лено риси чесного, щирого, працьовитого трудівника, з високим

почуттям людської гідності, у душі якого визріває протест проти нікчемних і підлих цуциків. Але якщо подивитись на проблемати­ку цієї байки під кутом нашої дійсності то не можна не помітити, що, на жаль., такі «цуцики» мають місце і в нашому суспільстві.

Інтерес до. жанру байки не зник в українській літературі й на­прикінці XIX — на початку XX ст. Діяльність Глібова - байкаря викликала цілу плеяду послідовників і наслідувачів — Т. Зіньківський, М. Кузьменко, Олена Пчілка, Я. Жарко та іи. Але у біль­шості з них байка втратила виразну сатиричну і соціальну гостро­ту, якими відзначалися твори Л. Глібова, і нерідко набувала, особливо в Пчілки, розважального, так би мовити, «дитя­чого» характеру.


ОСНОВНІ ТВОРИ:

Байки «Жаба й Віл», «Мірошник», «Щука», «Громада», «Цуцик», «Вовк та Ягня», «Муха й Бджола», «Жаба і Віл», лі­ричні твори «Журба», «Думка», «У степу» («Як за лісом, за пра­лісом...»).


ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА:

1. Бондар М. Леонід Глібов: негативи, позитиви, маски // Слово і час. — 1997. — № 1.

2. Деркач Б. Леонід Глібов: Життя і творчість. —К., 1982.

3. Пільгук І. Леонід Глібов (До 150-річчя з дня народження). —К., 1977.

4. Деркач Б., Косяченко В. Жанр байки в українській літературі // Українська байка. — К., 1983.



Схожі:

Леонід глібов (1827-1893) iconДокументи
1. /81_.2.2-28-99.28..doc
Леонід глібов (1827-1893) iconАнанський леонід

Леонід глібов (1827-1893) iconЛеонід Кисельов (1946-1968)
Народився у Києві, в 1946 р., в родині російськомовного письменника Володимира Кисельова. Не сягнувши зеніту свого поетичного обдарування,...
Леонід глібов (1827-1893) iconПередвиборна програма кандидата в народні депутати України по одномандатному виборчому округу №50 Л. В. Байсарова
Я, Леонід Байсаров, йду в народні депутати України, щоб відстояти честь своїх земляків-виборців, забезпечити їм право на гідну, безпечну...
Леонід глібов (1827-1893) iconРозпорядження красноград від 1 листопада 2011 року №473 Про створення комісії по перевірці стану зберігання та наявності печаток, штампів, бланків І службових посвідчень
На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 27 листопада 1998 р. №1893 “Про затвердження інструкції про порядок обліку,...
Леонід глібов (1827-1893) iconШвидше, швидше, швидше!!! горлав Леонід, капітан
Творінням і Творцем. Едем був втрачений, все мало робитися самотужки Багато віків пройшло з того часу. Людина пізнавала навколишній...
Леонід глібов (1827-1893) iconЛеонід Перфецький "Бій під Крутами"
«Пам'яті тридцяти». Десятиріччями історія бою або замовчувалася, або обростала міфами І вигадками, як у закордонній, так І у вітчизняній...
Леонід глібов (1827-1893) iconПротокол 30. 03. 2012 р. 19 0 0 №14 Засідання Наглядової ради Публічного акціонерного товариства "Слов’янські шпалери кфтп" м. Корюківка, Чернігівська обл
Присутні: Голова Наглядової ради – Президент пат “Слов’янські шпалери – кфтп”, далі – «Товариство», Бондар Анатолій Олександрович,...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©razom.znaimo.com.ua 2000-2014
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи