Євген маланюк (1897-1968) icon

Євген маланюк (1897-1968)



НазваЄвген маланюк (1897-1968)
Дата конвертації17.02.2013
Розмір62.54 Kb.
ТипДокументи
джерело




ЄВГЕН МАЛАНЮК

(1897—1968)


Євген Филимонович Маланюк народився 20 січня 1897р. в Ново-Архангельську на Херсонщині в родині українських інте­лігентів. Спочатку він навчався в реальній школі в Єлисаветграді, а потім — у Петербурзькому політехнічному інституті. У1914 р. юнак подав документи до Київської військової школи, яку закін­чив, отримавши звання офіцера, і став начальником кулеметної команди 2-го Туркестанського стрілецького полку на Південно-Західному фронті.

1917 р. він перейшов у розпорядження полковника Мішковського, котрий під час встановлення гетьманської влади в Укра­їні став керівником оперативного відділу Генерального штабу (побачене в цей час потім відбивалось і на творчості Є. Маланюка).

У 1920р. разом з Армією УНР (Української Народної Респу­бліки) Є. Маланюк емігрував, спочатку жив у Каліші в таборі для інтернованих українських частин. У 1922 р. він разом з Ю. Дараганом заснував журнал «Веселка». Наступного року він закінчив Подєбрадську академію в Чехо-Словаччині, отримав диплом ін­женера, працював за фахом у Польщі. У 1925р. у Подєбрадах вийшла поетична збірка Є. Маланюка «Стилет і стилос», у 1926р. у Гамбурзі вийшла книжка «Гербарій». 1929р. — Є. Маланюк очолив у Варшаві літературне угруповання «Танк».

Протягом" 1930—1939 pp. у Парижі та Львові виходили збір­ки «Земля й залізо», «Земна мадонна»г «Перстень Полікрата».

У 1945р. Є. Маланюк опинився в Західній Німеччині, увій­шов до складу МУРу (Мистецький український рух), 1949 р. — переїхав до США.

У 1951 —1966 pp. вийшли його твори: збірки «Влада» (Філа­дельфія, 1951); «Поезії в одному томі» (Нью-Йорк, 1954); «Остання весна» (Нью-Йорк, 1959); «Серпень» (Нью-Йорк, 1964); поема «П'ята симфонія» (Нью-Йорк, 1953), два томи есеїстики: «Книги спостережень» (Торонто, 1962. Т. 1; Торонто, 1966. Т. 2).

У 1958 р. Є. Маланюк став почесним головою об'єднання українських письменників «Слово».

16 лютого 1968 р. письменник помер у передмісті Нью-Йорка.

Найголовнішою ідеєю, ідо проймала і поезію, і есеїстику Є. Маланюка, була ідея української державності. Усією своєю творчістю поет прагнув дати відповідь на запитання: що являє со­бою українська культура, яке місце вона посідає серед інших культур, що є причинами тогочасного занепаду країни, як відро­дити українську державність. У розв'язанні цих проблем важливу роль Є. Маланюк відводив ролі поета, бо вважав, що поет — це своєрідна ланка між Богом і землею, людьми:

^ Як в нації вождів нема, Тоді вожді її поети.

(Посланіє)

У збірці «Стилет і стилос» він спробував розв'язати давню, якщо не сказати одвічну, проблематику світової літератури: що має бути найголовнішим у художній творчості — краса чи слу­жіння інтересам суспільства. У вірші «Стилет чи стилос?» Є. Ма­ланюк вдається до символічного осмислення проблеми: сти­лос — так називалась паличка для писання на вощаній дощечці, а стилет — це невеликий кинджал з тонким тригранним клинком. Автор усвідомлює неможливість однобокого розв'язання цієї проблеми:

^ Стилет чи стилос? — не збагнув. Двояко v Вагаються трагічні терези.

Не кинувши углиб надійний якор, Пливу й пливу повз берега краси.

хоча й схиляється на користь стилосу. Але він усвідомлює, що реалії українського життя такі, що митець мусить виховувати свою націю, мусить боротись за свою державу, проте не забува­ти, що насамперед він все-таки митець і не може не помічати краси.

Є. Маланюк з болем усвідомлював, що Україні бракує укра­їнців, натомість багато «малоросів» і «хахлів»— ось найважли­віший історичний урок. І саме поезія, як це засвідчила поява Та­раса Шевченка, здатна була не лише збудити націю, а й підготу­вати її до грядущих випробувань. Поетична творчість Є. Маланюка творила в слові все те, що було відсутнім у реальності, яка його оточувала. Часто поет вдавався до історії, прагнучи осмис­лити минуле, сучасне й зазирнути в майбутнє. Наприклад, у вірші «Знаю — медом сонця, ой Ладо» він змальовує Україну в образі Еллади — однієї з найміцніших країн минулого, колиски євро­пейської цивілізації, захоплюючись і милуючись її красою та ве­личчю, а в циклі «Псальми степу» поет звинувачує Україну в над­мірній покірності та безвільності:

^ Тебе б конем татарським гнати, І тільки просвистить аркан Покірливо підеш сама Ти З лукавим усміхом у бран.

Не забуває автор дорікнути й собі за відсутність справжньої синівської любові до матері-землі. Він усвідомлює, що не може називатись по-справжньому люблячим сином — скоріше варва­ром, дикуном:

^ Тепер, коли кругом руїни й вітер,

Я припадаю знов до Твоїх ніг,

Прости, прости,молю, невтішний митар.

Прости, що я останній печеніг.

Прости, що я не син, не син Тобі ще,

Бо й Ти не мати, бранко степова!

З Твоїх степів летять птахи зловіщі,

А я творю зневажливі слова.

Отже, образ «Степової Еллади» — України пронизаний жі­ночим началом, персоніфікується в ряді жіночих образів-символів, протилежних один одному: Земна Мадонна й Антимарія, ко­хана й розпусниця, свята й відьма. Почуття любові змінюється почуттям ненависті, слова слави — словами прокляття. Поет ві­рить, що вогонь війни може очистити, збудити Україну, а якщо ні, то прирече її на загибель разом з ворогами:

^ Усім огнем твоєї тьми. Всім пеклом зради й самозгуби Ти переможця обійми, Вцілуй свою отруту в губи!

(Антимарія)

Проте справжня війна виявилась значно жахливішою за по­етичні уявлення. Все частіше поет почав порівнювати свого ліричного героя з образом Одіссея, який повертається на батьків­щину, для якого важливіша вже не сама війна, а дорога повернення. Це не свідчить про злам у шкалі етичних цінностей поета, скоріше —- це зміщення акцентів у мотивах, що постійно були присутні в його творах, бо друга книга поета «Гербарій» міс­тила вже переважно інтимну, особистісну лірику. Цю зміну не слід пояснювати відмовою Є. Маланюка від державницької ідеї — лише як переоцінку засобів її осягнення, перевтілення су­ворого пророка та «імператора строф» в особу — теж царського роду, але до часу невпізнанну і загублену серед чужинного люду — Одіссея, котрий затято відшукує дорогу до свого дому й родини. Прокляття, що вряди-годи проривається з його вуст, стосується вже не степової Еллади, а літератури, яка не виправ­дала його сподівань:

^ Будь проклята, літературо. Що виссала із серця кров! Це через тебе не буйтуром, Не блискавицею мертвим муром Закам'янів і спить Дніпро. Будь проклята, співуча мово Сльозавих і слизьких пісень, Бо кожен чин пожерло слово, Бо зміст заїла передмова І в ніч лягає кожен день.

(Будь проклята, літературо...)

Відчувається, яким болем розчарування, туги, втрачених на­дій та ілюзій сповнені ці рядки.

Усе своє життя в еміграції Маланюк пильно стежив за подія­ми на окупованій батьківщині, зокрема за процесом своєрідного літературного відродження 1920-х pp. і його розгрому в 1930-х pp. та наступними подіями: репресіями, «схвальними одами» Сталіну тощо. Бувши провідним поетом у плеяді «вісниківців», об'єдна­них навколо «Вісника» Д. Донцова (провідного ідеолога україн­ського націоналізму за кордоном), Маланюк мав великий вплив як в еміграції й Західних Українських Землях, так і в УРСР, ви­кликаючи постійні напади комуністичної преси, яка називала його «українським фашистом». Лірика Є. Маланюка мала спільні риси з лірикою української еміграції, насамперед «празької шко­ли»: історичні мотиви, змалювання внутрішньо сильної, вольової особистості, заперечення сентиментальних, надміру чуттєвих, розслаблюючих мотивів. Ліричний герой у поезіях Маланюка — це безкомпромісний максималіст суворого вигляду, не здатний на

будь-які поступки по відношенню до своїх супротивників і самого себе. Хоча в творчому доробку поета є й інтимна лірика, що вра­жає лицарським ставленням до світу та до жінки.

Стиль поезії Маланюка формувався під тиском панівних у його поколінні емоцій гніву й болю за століття бездержавності та пригноблення української нації, за поразку відновленої в рево­люцію держави УНР і за подальшу трагедію окупації України Мо­сквою. Цей гнів повертався не тільки проти зовнішніх ворогів, а й проти внутрішніх слабкостей, які поет бачив у комплексі «малоросійства», анархізму, браку національної дисципліни й органі­зації, в перевазі чуттєвості над інтелектом тощо. Звідсіля в його поезії жадання нового типу сильної людини, поглиблення тради­цій до старокиївських основ (що зумовило особливе зацікавлення поета творчістю і роллю в українській історії П. Куліша).

Євген Маланюк — одна з найяскравіших постатей вітчизня­ної літератури XX ст., її безумовний класик. Усією своєю творчіс­тю він прагнув сприяти відродженню української держави для сильної та самобутньої української нації.


^ ОСНОВНІ ТВОРИ:

Збірки «Стилет і стилос», «Гербарій», «Земля й залізо», «Земна мадонна», «Перстень Полікрата», «Влада», «Поезії в одному томі», «Остання весна», «Серпень», поема «П'ята симфонія». Два томи есеїстики «Книги спостережень».


ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА:

1. Лавріненко Ю. Євген Маланюк// Зруб і парости. — Мюн­хен, 1971.

2. Євген Маланюк // Історія української літератури XX століття: У 2 кн, / За ред. В.Г.Дончика. — К-, 1998. — Кн. 1.

3. Мовчан Р. Українська проза XX століття: В іменах. — К, 1997.

4. Войчишин Ю. «Ярий крик і біль тужавий...». Поетична осо­бистість Євгена Маланюка. — К., 1993.

5. Прохоренко О. Є. Маланюк: До проблеми малоросійства в мистецтві // Євген Маланюк. Література. Історіософія. Культурологія. — Кірово­град, 1997.



Схожі:

Євген маланюк (1897-1968) iconЛеонід Кисельов (1946-1968)
Народився у Києві, в 1946 р., в родині російськомовного письменника Володимира Кисельова. Не сягнувши зеніту свого поетичного обдарування,...
Євген маланюк (1897-1968) iconДокументи
1. /ДБН В.2.2-15-2005. Будинки _ споруди. Житлов_ буди.doc
Євген маланюк (1897-1968) iconДокументи
1. /Авилов М.Н., 1968 - Модели ракет.djvu
Євген маланюк (1897-1968) iconЄвген Гуцало «Олень Август»

Євген маланюк (1897-1968) iconЄвген Павлович Гребінка українська мелодія

Євген маланюк (1897-1968) iconДокументи
1. /Грязнов В.П. Практическое руководство по ректификации спирта (1968).djvu
Євген маланюк (1897-1968) iconМеждународная научная конференция, посвященная 175-летию со дня рождения профессора Николая Алексеевича Головкинского (1834-1897)
Объем тезисов и докладов должен быть не более 2-х и 6-ти полных страниц, включая таблицы, схемы, рисунки
Євген маланюк (1897-1968) iconПроведення прямих телефонних ліній
Бердніков Євген Сергійович заступник начальника Головного управління Держкомзему у Одеській області
Євген маланюк (1897-1968) iconЄвген гуцало 1937
Феномен Євгена Гуцала — у непохитній вірності слову, в такому служінні йому, яке виключає розмінювання на будь-які інші види, нехай...
Євген маланюк (1897-1968) iconЄвген Павлович гребінка
Павлович Гребінка народився 2 лютого 1812р у сім'ї дрібного поміщика на хуторі Убіжище поблизу Пирятина на Полтавщині
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©razom.znaimo.com.ua 2000-2014
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи