Історичний календар Чернігівщини за 1997 рік січень icon

Історичний календар Чернігівщини за 1997 рік січень



НазваІсторичний календар Чернігівщини за 1997 рік січень
Сторінка4/35
Дата конвертації20.03.2013
Розмір6.44 Mb.
ТипДокументи
джерело
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   35
1. /book_02.docІсторичний календар Чернігівщини за 1997 рік січень

Г. Г. ЯРЕМЕНКО

(29.01.1874-26.07.1915)

Художник Гнат Гаврилович Яременко народився в м. Бахмачі Конотопського повіту в бідній козацькій родині.

З малих літ Гнат Яременко мав велику пристрасть до малювання. Але тільки випадок допоміг йому влаштуватися в Київську рисувальну школу художника Мурашка. Гнат успішно закінчив цю школу, і його було рекомендовано до Академії мистецтв. По закінченні Академії десять років працював у школах Мінська та два роки в Сумах.

В 1905 р. він купив собі окрему садибу в Бахмачі, проте виплатити її вартість не зміг. Щоб швидше заробити гроші, йому довелося малювати ікони для Бахмацької, Курінської, Глухівської та інших церков. У цьому ж році стався замах на його життя.

26 липня 1915 р. Гната Гавриловича не стало. Він похований у Бахмачі. Художник Яременко залишив після себе велику спадщину. Широко відомі такі його картини, як "Автопортрет" (1897— 1899), "З життя сходу" (1903), "Портрет дружини" (1912), "Володимирська гірка" (1900), "Смерть самодержавству" (1905), "Село прокинулось" (1905), "Барикади в Москві 1905 року" (1905) та інші. Деякі з них зберігаються в Конотопському та Бахмацькому музеях. У 1917 р. після його смерті альбоми з малюнками були виставлені в Бахмацькому волосному ревкомі для загального огляду. В 1974 р. такий огляд влаштував Бахмацький музей.

30 січня

Народився у с. Кобижча Бобровицького р-ну Ф. І. ШПИГ (1956) – член Ради товариства "Чернігівське земляцтво", Голова правління банку "Аваль".

Відомий на Сіверській землі А. С. БУГАЙ (1905–1988) – вчений-педагог, математик, дослідник східнослов'янської давнини, Народився в м. Борзна.


Ростислав Михайлович Всеволодович в 1240 р. був направлений батьком з Києва до Чернігова, але, ймовірно, був тут дуже нетривалий час: у 1241 р. він вже діяв у Галицькій землі.


У 1834 р. землевласником І. М Скоропадським засновано Тростянецький дендропарк на Ічиянщині. Пам'ятка садово-паркового мистецтва

Іван Михайлович Скоропадський, нащадок гетьмана Лівобережної України І. І. Скоропадського (1646-1722), в 1834 р. у своєму маєтку на хуторі Тростянець заклав парк, який став одним з найкращих європейських парків.

І. М. Скоропадський був колекціонером рослин, шанувальником старовини, непоганим знавцем архітектурного мистецтва. Придбавши у спадок 1830 р. тростянецький маєток, новий господар збудував тут палац, церкву, господарські будівлі, заклав парк, спорудив греблі і загати. Так утворились чотири стави, що стали головними елементами паркового комплексу. Па початку 40-х рр. XIX ст. у парку з'явилися дерева з Петергофського, Ризького, Нікітського ботанічних садів. Насадження гаїв створило м'який перехід від степового ландшафту до паркового масиву, захищало дендропарк від негоди, вітрів і суховіїв.

З 1851 р. розпочався новий період у будівництві парку. В одну з поїздок до Західної Європи І. М. Скоропадський відвідав багато парків, у тому числі Д. Ротшільда у французькому місті Фер'єрі, де застосовувався метод штучної обробки рельєфу. Володар Тростянця вирішив використати цей метод у своєму парку. Керівництво по створенню такого рельєфу І. М. Скоропадський доручив К. Д. Шлінглофу, який обіймав посаду головного садівника. Перші два роки роботи здійснювались без жодного проекту, тому були безрезультатними. Звернулися за допомогою до художника-пейзажиста, який жив тоді в Тростянці. Він склав проект, за яким проводились роботи по створенню "Швейцарії".

До кінця XIX ст. парк являв собою високохудожній витвір садово-паркового мистецтва. Площа складала 175 га, а разом з навколишніми гаями – 350 га. В парку нараховувалося понад 620 видів дерев і чагарників.

У наступні роки композиційна структура насаджень майже не змінювалася.

Формуванню пейзажні парку багато праці і знань віддали вихідці з місцевих селян талановиті садівники І. Ф. Круподеря, І. Л. Беззуб, С. В. Ткачук, В. І. Верескун, Г. В. Висовень.

Після 1917 року парк перебував під опікою Держплемрадгоспу "Тростянець". У 1938 р. було враховано культурно-художню цінність парку і передано його у підпорядкування Наркомзему УРСР. В 1940 р. Тростянецький парк оголошений державним дендрологічним заповідником. З 1951 р. тут проводяться наукові дослідження співробітниками Центрального республіканського ботанічного саду Академії наук України

В дендрологічному заповіднику "Тростянець" зібрано цікаву колекцію рослин, інтродукція яких відбувалася майже 150 років. Сьогодні тут досліджуються проблеми природного значення, й наукового, дослідницького, культурно-просвітницького і виробничого характеру.

31 січня

Народився у м. Чернігів Ю. Г. ШКОЛЬНИКОВ (1939) – майстер спорту, Заслужений тренер України з футболу, тренер Чернігівської команди "Десна" Протягом багатьох років команди, які він очолював, ставали переможцями та призерами першостей України та СРСР

1963 р. створено Прилуцьку нафтогазорозвідувальну експедицію глибокого буріння – виробниче геологічне об'єднання "Чернігівнафтогазгеологія".


Олег-Леонтій Романович Михайлович княжив у Чернігові нетривалий час, наприкінці ХШ ст.. Філарет (Гумільовський) конкретизує роки княжіння: 1291–1292.

лютий

1 лютого

Народився у с. Орлівка Куликівського р-ну О. А. СКОРИНА (1930) – член земляцтва, член Спілки журналістів, заступник головного редактора "Української газети".

Народився у м Чернігів В. П. ПОВЖИК (1936) – член земляцтва, генерал-майор у відставці.

Народилася у м, Варва В. О БУДКО (1938) – зав. відділом екології і медицини газети "Деснянська правда", м. Чернігів, член Чернігівської обласної організації Спілки журналістів України,


1963 р. в м. Чернігові розпочалося спорудження тролейбусної лінії.


Борис (В'ячеслав) Ярославич володів Черніговом з 4 по 12 травня 1077 р.

2 лютого

Народилася Н. О. АВЕР'ЯНОВА (1954) – керівник прес-служби облдержадміністрації, член Чернігівської обласної організації Спілки журналістів України.

Народився А. І. МЕЛЬНИК (1953) – заступник голови облдержадміністрації з політико-правових питань, кандидат історичних наук, доцент.

Народився у с. Гаврилівка Бобровицького р-ну М. П. МРИНСЬКИЙ (1944) – член Чернігівської обласної організації Спілки журналістів України.

1890 р. Чернігівський губернатор О. К. Анастасьєв оголосив про створення губернського присутствія. Першими членами призначено X. Н. Комаровського та І. Г. Рашевського (талановитий художник).

3 лютого

Народилася О. М. КАРАНДА (1946) – старший кореспондент газети "Деснянська правда", член Чернігівської обласної організації Спілки журналістів України.

Народився М. В. ПРИХОДЬКО (1958) – Голова Ніжинської міської Державної адміністрації.

Народилася А. О. СТРИГА (1941) — викладач Чернігівського музичного училища ім. Ревуцького, лауреат обласної премії ім. М. Коцюбинського, Заслужений працівник культури України.

Народився В. П. ШВИДЧЕНКО (1911) — живописець, член Чернігівської обласної організації Спілки художників України.

Працював на Сіверській землі І. В. БУСАЛЬСЬКИЙ (1789–1866) – видатний вчений, відомий медик. Народивої в с. Вороб'ївка Новгород-Сіверського повіту.


В. І. САМІИЛЕНКО

(1864–1925)

Народився 3 лютого (22 січня) 1864 р. в містечку Великі Сорочинці на Полтавщині. Нешлюбний син поміщика Івана Лисевича і кріпачки Олександри Самійлешсо. Виховувався в домі близького приятеля родини Гоголів Олексія Трохимовгького. Опікун навчив хлопчика читати, навіть французькою мовою, дозволив користуватися своєю багатющою бібліотекою, віддав учитися до Миргорода, а потім — до полтавської гімназії. Після закінчення її у 1884 році Самійленко став студентом Київського університету. Мабуть, це був єдиний студент з таким соціальним статусом за всю тодішню історію цього закладу.

Перші літературні спроби – сатиричні віршики майбутнього поета – писані російською мовою. Їх вміщував рукописний ілюстрований журнал "Попрыгунчик", що мав успіх серед гімназистів. Пізніше юнак перекладає українською мовою твори О. Пушкіна, В. Жуковського, І. Нікітіна. Це захоплення перекладацькою роботою не було скороминущим, а стало складовою частиною його творчої діяльності впродовж усього життя. Перший перекладений твір В. Самійленка, опублікований в альманасі "Складка", – перша пісня "Іліади" Гомера.

Пізніше, в студентські роки, Самійленко бере участь у роботі відомого літературно-мистецького гуртка "Плеяда", до якого входили М. Старицький, Леся Українка, М. Лисенко, Олена Пчілка, Л. Старицька. В 1886 р. львівський журнал "Правда" в кількох номерах надрукував добірку віршів В. Самійленка. Його твори з'явилися також на сторінках "Зорі", "Дзвінка" та інших галицьких видань. Після цих публікацій він стаг відомим на Україні поетом.

Особливе значення у творчій біографії поета мало творче спілкування з І. Франком. З 1898 по 1900 рр. жив у Чернігові, де близько зійшовся з Л. Глібовим, О. Русовим, С. Носом, пізніше — з родинами М. Коцюбинського і Б. Грінченка.

У 1906 році у Львові вийшла з передмовою І. Франка друга збірка віршів В. Самійленка "Україні". Після появи цієї збірки Самійленко входить у ряд письменників, що в тяжких суспільних умовах відстоювали право на існування українського народу та Його культури, своєю творчістю демонстрували й доводили незглибимі можливості рідного слова.

В 1907–1917 рр. він жив у м. Добрянка на Чернігівщині, працюючи нотаріусом. Відразу після лютневої революції 1917 р. В. Самійленко приїздить до Києва. Працює в Міністерстві загальних справ. Твори, написані після 1917 р., доносять до нас глибоку пригніченість поета, викликану нещадним політичним протистоянням і кровопролиттям, ареною яких стала Україна.

У січні 1919 р. разом з урядом Директорії письменник виїздить з Києва до Вінниці, а потім до Кам'янця і до Галичини. Там живе у Станіславі, Тарнові, перебирається на село. Дуже бідуючи, заробляє на життя перекладами. Влітку 1924 р. повертається до Києва. Хворий на саркому письменник працює над перекладами з Ади Негрі, Бласко де Ібаньєса, пише гумористичну поему "Спритний чепчик". 12 серпня 1925 р. у Боярці В. Самійленко помер.


Володимир (Василій) Всеволодович Мономах володів Черніговом, найімовірніше, з 1076 р., коли батько його перейшов на київський стіл. У 1077 р., коли Володимир Мономах на деякий час залишив Чернігів, ним оволодів Борис (В'ячеслав) Ярославич. Удруге Володимир Мономах отримав Чернігів 1078 р., коли його батько був у Києві. У 1094 р. Мономаха вигнав з Чернігова Олег Святославич. Філарет (Гумільов) об'єднує дати княжіння Мономаха як 1078—1094. А. Р. Гушин теж.

4 лютого

У 1665–1669 рр. посаду воєводи обіймав Андрій Васильович Толстой, представник графського і дворянського роду Толстих, з якого походить письменник Л. М. Толстой.

1958 р. засновано Чернігівську обласну організацію Українського товариства охорони природи (громадська організація).

Відомий на Сіверській землі 3. А. ВАКСМАН (1888–1973) – американський мікробіолог, лауреат Нобелівської премії 1952 р. Народився у м. Прилуки.

Відомий на Сіверській землі Г. ВАЩЕНКО (1878–1967) – професор і доктор психології, Народився в с. Богданівка на Прилуччині.


С. С. ГУЛАК-АРТЕМОВСЬКИЙ

(1813-1873)

4 лютого поблизу містечка Городище на Черкащині народився видатний оперний співак і композитор, автор української опери "Запорожець за Дунаєм" Семен Степанович Гулак-Артемовський.

На початку літа 1838 року відомий російський композитор М. І. Глінка приїхав до Києва і тут під час служби в Михайлівському монастирі почув, як співає Гулак-Артемовський. Глінка запропонував молодому співакові поїхати до Петербурга, щоб підготуватись до артистичної діяльності, Разом з композитором Гулак-Артемовський прибув у Качанівку. Тим часом Глінка поклав на оркестр елегію Генішти "Шуми, шуми", яку співак майстерно викопував. Співав Семен Степанович також пісні М. І. Глінки, написані на вірші В. Забіли ("Гуде вітер вельми в полі", "Не щебечи, соловейку") тут, у Качанівці.

Через усе життя проніс С. С, Гулак-Артемовський спогад про качанівське літо 1838 року.


Ярослав Святославич сів у Чернігові в 1123 р. після смерті свого брата Давида. У 1126 р. його вигнав звідси небіж Всеволод Ольгович. А. Р. Гущин вважає, що це сталося 1127 р.


ЗАЧАРОВАНА СВІТОМ

На жаль, сьогодні ім'я Галини Никифорівнн Кальченко відоме лише мистецтвознавцям і тим людям, хто працював з її батьком Н. Т. Кальченком – колишнім Головою Ради Міністрів УРСР, хоча ця талановита жінка була однією з найяскравіших постатей серед митців 60-70-х років в Україні.

Майбутній скульптор народилася в Борзні. З дитинства Галина Кальченко поетично сприймала світ і людей, була інтуїтивно чутлива до всього прекрасного. 1 ця поетичність обдарування, одухотвореність натури знайшли щедрий вияв у власній творчості. Вона працювала з різним матеріалом: бронзою, гранітом, мармуром, тонованим гіпсом. Галина Кальченко – творець чудових скульптурних портретів Т. Шевченка, Г. Сковороди, М. Коцюбинського та ін. Пам'ятник І. Котляревському її роботи встановлений у Києві, С. Гулаку-Артемовському – в Городищі, М. Леонтовичу – в Тульчині, І. Нечую-Лсвицькому – в Стеблеві. А у Франції споруджено пам'ятник Василеві Порику, герою французького Руху Опору. Його Г. Кальченко створила у співавторстві зі скульптором В. Знобою. Цей твір був удостоєний Всесоюзної премії ім. М. Б. Грекова.

У 1964 році за видатні заслуги в розвитку українського мистецтва Галині Кальченко було присвоєно звання Заслуженого художника України, а у 1967 р. – звання Народного художника.

Протягом усього мистецького життя вона працювала над створенням скульптурного образу Лесі Українки. Ця титанічна праця увінчалася відкриттям у Києві пам'ятника великій поетесі. Монумент був удостоєний Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка.

Прикута до ліжка тяжкою хворобою, мріяла Галина Кальченко ще багато зробити: бюст О. Довженка, портрети сучасників. В урочисті дні славного 30-річчя Перемоги було відкрито на схилах Дніпра в Черкасах величну скульптуру Матері-героїні за проектом Галини Кальченко і скульптора Е. Кунцевича.

Вона померла у розквіті життя і творчих сил. Скульптурні роботи Галини Кальченко і сьогодні прикрашають майдани і вулиці наших міст і сіл, допомагають глибше збагнути суть діянь безсмертних синів і дочок України.

5 лютого

Народився у с. Піски Бобровицького р-ну І. Д. СИДОРЕНКО (1931) – член земляцтва, канд. медичних наук, член наукового товариства терапевтів, наукового товариства наркологів, відмінник охорони здоров'я.

Народився В. Ф. БЕЗКРОВНИЙ (1948) – Голова Козелецької районної Державної адміністрації

Народився О. Я. ДМИТРЕНКО (1930) – пенсіонер, с. Анисів Чернігівського р-ну, Герой Соціалістичної Праці.

Народився у м Черніпв О. Б. КОВАЛЕНКО (1951) – кандидат історичних наук, професор, декан історичного факультету Чернігівського державного педагогічного інституту їм, Т. Г. Шевченка, Заслужений працівник народної освіти України, краєзнавець.

Народився Б. М. НАРІЖНИЙ (1935) – член Чернігівської обласної організації Спілки журналістів України, Заслужений журналіст України, член Чернігівської обласної організації Спілки письменників України, прозаїк, пенсіонер, м. Чернігів.


Ізяслав Давидовим у 1151 р. успадкував чернігівський стіл по смерті свого брата Володимира. У 1154 р. він сів у Києві, але поступився ним Юрію Володимировичу Долгорукому і повернувся до Чернігова. У 1157 р. по смерті Юрія Володимировича сів у Києві вдруге. Філарет (Гумільов) узагальнює дати як 1154–1158. А. Р. Гущин розділяє княжіння на два етапи: 1154–1155, 1155–1157.

6 лютого

Народився В. Г. ВАСИЛЕВСЬКИЙ (1950) – художник-монументаліст, графік, член Чернігівської обласної організації Спілки художників України

Народилася у с. Стрільники Бахмацького р-ну Л. І. ПЕТРЕНКО (1950) – заступник редактора Варвинської районної газети "Радянське життя", член Чернігівської обласної організації Спілки журналістів України,

Народилася у с. Рябці Чернігівського р-ну Н. В. ЧЕРНЯК (1940) – займається художньою вишивкою. В її доробку: рушники, панно, сукні, блузи.

Народився у с. Сибереж Ріпкинського р-ну В. В. КЕЗЛЯ (1937–1984) – член Чернігівської обласної організації Спілки письменників України


1958 р. відкрито пам'ятник Т. Г. Шевченку в смт. Лосинівка Ніжинського р-ну.


Працював на Сіверській землі Самійло ВЕЛИЧКО (1670 – після 1728) – канцелярист Війска запорізького. Автор знаменитого "Літопису". Жив і працював у м. Батурин.


Всеволод (Георгій) Ольгович почав княжити у Чернігові з 1126 р. У 1139 р. оволодів Києвом, а Чернігів передав своєму двоюрідному братові Володимиру Давидовичу. (див. № 4 про нього), А. Р. Гущин називає дати княжіння 1127–1139.


6 февраля 1060 года явилась чудотворная икона елецкой Божіей Матери, и это событіе послужило поводомъ къ основанию нашего такъ называемаго Елецкаго монастыря. Елецкій монастырь въ Чернигове занимаеть хребетъ Болдиной горы. Среди монастырской площади возвышается древнейший храмъ Успенія Богоматери. Фасадъ его древнегреческій, по внутреннему расположенію сходень съ Печерскою лаврою. Въ летописи Нестора подъ 1060 годомъ читаемъ: "Есть ту монастырь святое Богородицы на Болдиныхъ горахъ и до сего дне". Въ Елецкомъ синодике было записано: "Помяни, Господи, въ царствіи своемъ благочестивого князя Кіевскаго и Черниговскаго Святослава Ярославича, создавшаго монастырь Пресвятой Богородицы Елецкой". Галятовскій, бывший архимандритъ Елецкаго монастыря (1670–1680г.), пишетъ, что церковь эта построена на томъ месте, где увидели на ели сіяющую икону Богоматери. И на древнемъ рисунке съ этой иконы, хранящемся въ Харьковскомъ Успенскомъ соборе, имеется надпись, что святая икона явилась 6-го февраля 1060 г. Древняя Елецкая чудотворная икона Богоматери во время нашествія татаръ (въ 1240 году), когда была разорена и самая обитель, провиденіемь Божіимь сохранилась во внутренности стены церковной. Во второй половине XV века Елецкій храмъ былъ обновлень после татарскаго разгрома, и найденная при этомь святая икона опять была установлена въ храме.

7 лютого

Народилася у м. Чернігів Г. В. ЄРЕП (1978) – член земляцтва, навчається у Міжнародному Християнському університеті м. Києва.

Народився у м. Мена В. І. МИХАЙЛЕНКО (1948) – відповідальний секретар Коропської районної газети "Нові горизонти", член Чернігівської обласної організації Спілки журналістів України.

Народився у с. Криски Коропського р-ну Г Д. БАЗИЛЕВИЧ (1889–1839) – радянський воєначальник.


Святослав (Микола) Ольгович отримав Чернігів у 1157 р і княжив у ньому до смерті своєї у 1164 р. А. Р. Гущин ділить на два етапи: 1154–1155 (вперше) і 1157–1164 (вдруге)- Гумільов Філарет вважає, що то був Святослав (Костянтин) Ольгович у 1158 –1164.


М. А. МАРКЕВИЧ

Народився М. А. Маркевич (1804–1860) – український історик, етнограф, письменник, дослідник Чернігівщини, володар маєтку в с. Турківка на Прилуччині.

Постать Миколи Андрійовича Маркевича становить особливий інтерес. П'ятитомне дослідження "Історія Малоросії" (1842–1843) дає можливість дослідити національно-визвольну боротьбу українського народу від стародавніх часів до епохи Богдана Хмельницького. Він зібрав великий етнографічно-статистичний матеріал в архівах, медичних установах, судах Київської, Полтавської, Чернігівської губерній, що сприяло написанню нарисів про український вертеп, весілля, про повір'я, календарні обряди, традиційну їжу, ласощі, напої. Книга М. А. Маркевича "Обычаи, поверья, кухня и напитки малороссиян" побачила світ лише у 1860 р.

Усе життя вчений збирав документи з історії України XVII–XVI ст. Ця колекція і донині зберігається в Російській державній бібліотеці в Москві і ніколи не видавалась. Історіографи вважали "Історію Малоросії" компіляцією "Історії Русів" та праці) з історії України Бантиш-Каменського, хоча і не заперечували наявність у монографії М. А. Маркевича маловідомих документів, інших довідкових джерел, які склали 3 – 5-й томи наукової праці. Тут зібрано матеріали і про Чернігівщину. Не перевидавалася і праця М. А. Маркевича "Исторические и статистические описання Чернигова" (1852). Ці видання давно вже стали бібліографічною рідкістю і мало доступні для вивчення зацікавленими краєзнавцями.

Як фольклорист М. А. Маркевич об'їздив багато сіл Чернігівщини і зібрав справжні скарби народної пісенної творчості. Любов до народної пісні поєднала Маркевича і російського композитора Глінку. Обидва влітку 1838 р. відвідали Качанівку, а в серпні того ж року Михайло Глінка три дні гостював у Миколи Андрійовича в с. Турківка на Прилуччині В маєтку Маркевича бували також Т. Шевченко, В. Штернберг, Л. Жемчужников, В. Забіла та ін. Тут часто лунала народна пісня. М. Л. Маркевич був організатором та учасником концертів вокально-інструментальної музики.

Важко було здійснювати видання зібраних фольклорних матеріалів. Не вдалося вченому видати у повному обсязі збірку "Народні наспіви України".

Сучасники стверджували, що діяльність Миколи Андрійовича відзначалася багатогранністю. Російський художник Л. Жемчужников (творчість його пов'язана з Чернігівщиною) у своїх спогадах назвав М. А. Маркевича видатною особою, бо він писав вірші, музику, здійснював статистичні та історичні дослідження. Прикро, що творчість М. А. Маркевича мало відома широкому загалу читачів і шанувальників мистецтва.

8 лютого

Народився І. О. ІГНАТКІН (1907–1991) – український архітектор, автор книги "Чернигов" (пам'ятки архітектури).

Народилася О. В. ПЛАУШЕВСЬКА (1925) – доцент Ніжинського педагогічного інституту, член Чернігівської обласної організації Спілки журналістів України,

Народилася Я І. ПРЕДТЕЧИНСЬКА (1939) – викладач спецдисциплін ПТУ № 13 Новозаводського р-ну м. Чернігова, Заслужений працівник профтехосвіти України

Народився у с Червона Поляна Коропського р-ну А. П. СЕМЕНЦОВ (1949) – закінчив технікум народних художніх промислів ім Касіяна. Член Спілки народних майстрів України. Працює в галузі художньої обробки дерева, досліджує чернігівські писанки і деревообробний промисел. Автор тематичних панно, масок, скульптурних композицій.


1948 р. засновано Прилуцький гідромеліоративний технікум (нині Прилуцькнй радгосп-технікум гідромеліорації та електрифікації сільського господарства).

Відомий на Сіверській землі В. С. Ващенко (1905–?) – український мовознавець. Народився у м. Ніжин.


Олег (Святославич) Ольгович розпочав княжити з 1164 р. по смерті батька свого, проте незабаром поступився Черніговом своєму двоюрідному братові Святославу Всеволодовичу.


8 февраля 1623 г. последовала грамота Польскаго королевича Владислава о недозволеніи евреяллъ жить въ Черниговскомъ и Северскомъ воеводствахъ. Интересна эта грамота о евреяхъ королевича Польскаго, правителя воеводствъ Смоленскаго, Северскаго и Черниговскаго. Владиславъ писалъ: "Всемъ господамъ капитанамъ, началы-шкамъ, какъ замковымъ, такъ и местечскъ, и всемъ старшинамъ, въ воеводствахъ Черниговскомъ и Северскомъ живущимъ, объявляемъ волю нашу. Очень хорошо зная, как много ущербовъ наносять жиды христианами какъ по торговле и ремесламъ, такъ и по устроенію местечскъ, решили мы не терпеть ихъ нигде въ воеводствахъ Черниговскомъ и Северскомъ. Потому объявляемъ къ сведенію всехъ и каждаго: не пущать жидовъ въ упомянутыхъ местностяхъ селиться и иметь пребываніе, даже не допускать приближаться къ городамъ, темъ более не дозволять снимать откупы и весті торговыя дела ко вреду нашихъ подданныхъ. Дано въ Гродно февраля 8. д. 1623 г.". Это распоряженіе оставалось въ силе и тогда, какъ Малороссия соединилась съ Великой Россіею. По памятникамъ временъ гетманщины видели евреевъ въ полкахъ Черниговскомъ и Стародубскомъ только временными гостями. По протоколу Стародубского магистра 1690 г. видимъ несколькихъ евреевъ, принявшихъ, христіанскую веру въ Стародубы, и здесь же богатаго торговца еврея уличали въ разныхъ мошенничествахъ. Императрица Елизавета Петровна, когда представляли ей, что для казны выгодно дозволить евреямъ жить въ Молороссіи, отвечала, что она не желаетъ этой прибыли. По присоединеніи Польши къ Россіи дозволенно евреямъ оставаться въ присоединенныхъ оть Польши местахъ, где они потомъ проникли въ Черниговскую губернію. По сохранившимся статистическимъ сведеніямъ, въ 1851 г. евреевъ въ Чернигове было 2741 изъ 6494 всего населенія. (Ист.-ст. опис. Черн. епарх., I, 122; Черн. Вед. 1853 г., 162).

9 лютого

Народився С. М. ГАЙДУК (1946) – головний редактор прес-агентства ЧАЕС, член Чернігівської обласної організації Спілки журналістів України.

Відомий на Сіверській землі К. І. ВАЩЕНКО – професор, доктор технічних наук, викладач Київського політехнічного інституту. Народився в м. Козелець.


Ігор Святославич Ольгович, можливо, княжив у Чернігові з 1198 до 1202 р. Лише один Іпатіївський літопис сповіщає, що він княжив після Ярослава Всеволодовича. Інші літописи замовчують це, хоча в деяких з них є повідомлення, що 1202 р. помер князь Чернігівський Ігор Святославич. Лаврентіївський літопис, згадуючи про смерть Ігоря 1202 р., не називає його по батькові. В "Історії" Татищева відсутні дані про княжіння Ігоря Святославича в Чернігові.


У 1705 році засновано с. Олешню Ріпкинського району представником козацької старшини Турайським.

З давніх-давен в цих землях залягали масиви високоякісної глини, придатної для виробництва керамічного посуду, черепиці та цегли, і кварцового піску, необхідного для виготовлення скляних виробів. Мабуть, цей фактор привабив козацького старшину Туранського, який 1705 року започаткував село Олешню (або Алешню, як писали сто років тому).

До першої половини XIX ст. Олешня належала поміщиці Ходинцовій. Потім село придбало подружжя Ліндфорсів – батьки майбутньої Софії Русової, видатної української громадської і культурної діячки, дружини О. О. Русова – значного в Чернігові і в Україні земського статистика, В. Олешні, за висловом С. Ф. Русової, "серед малопродуктивної природи" жило цілком темне "населення кріпаків малоросіян". Ліндфорси переселили "кріпаків далі від панської садиби, наділили їх добрими шматками землі під загороди (поля вони не потребували, бо споконвіку були гончарами й садили лише капусту на низинах та картоплю на піску)". Так пізніше писала С. Ф. Русова в своїй книзі "Мої спомини".

Новий хазяїн Олешні осушував болота, перетворював їх на сінокоси, корчував ліс, сіяв жито, овес, гречку і здобував на олешнянських пісках такі врожаї, що з них дивувались поміщики Миклашевські, Глібови, Уманські–- сусіди Ліндфорсів.

Олешня була віддалена від залізниці. Найближча станція знаходилася у Хоробичах. Пошта була в Добрянці. Олешні бракувало церкви. Парафіяльна церква знаходилась у селі Ловині, до якої можна було дістатися через болота, що лежали навкруги. Ось чому Федір Ліндфорс збудував в Олешні невеличку церкву в стилі Растреллі. Вона, на жаль, не збереглась.

"Населення нашої місцевості, – згадувала С, Ф. Русова, – це сумішка українців із білорусами, це так звані "лапацони". Наші селяни були сумирної вдачі, але хитрі, вже покалічені кріпацтвом, підозріло ставилися до всього нового, жили з гончарства і для своїх горнів завжди крали в панському лісі дрова і хмиз. Жінки гарно ткали з вовни спідниці і вишивали лиштви кольоровою вовною. В хатах все внутрішнє влаштування було цілком українське, але самі хати були з дерева, чорні, без садків, з загородженим обійстям. Свої гончарські вироби селяни возили продавати на Полтавщину та Київщину".

Олешнянці, маючи від продажу горщиків добрий прибуток, прагнули передати це, хоч і невелике, ремесло дітям. Виходячи з цього, Федір Ліндфорс започаткував в Олешні гончарну майстерню, своєрідну школу гончарів із своєю програмою навчання. Учні вивчали технологію обробки глини і випалювання в печі. З 1895 р. Олешнянська гончарна майстерня перебувала під опікою Чернігівського губернського земства. Після смерті Федора Ліндфорса майстерня перейшла у спадщину до його сина Олександра, який на той час не жив в Олешні. Потім мешкав у Чернігові, де був одним з керівників ліберального крила Чернігівського земства. Після його смерті майстерня опинилася під загрозою ліквідації. В 1902 р. чергові губернські земські збори прийняли рішення передати Олешнянську майстерню під патронат Городнянського земства (тоді с Олешня була у складі Городнянського повіту Чернігівської губернії). І тільки 1908 р. Городнянське повітове земство дало згоду взяти на себе витрати по утриманню гончарної майстерні.

З великої кількості гончарських династій нині в Олешні лишилося кілька. Промисловість донедавна постачала селянам достатньо фаянсового та металевого посуду. А приватних майстрів держава обкладала непомірними податками. Тому й почав гаснути вогонь в Олешиянських горнах.

Тільки на початку 90-х років стало очевидно, що відроджується гончарний промисел. Сьогодні — це гончарський центр не тільки Чернігівщини, а й в Україні. Імена 1. І. Бібика, М. І. Денисенка відомі як імена майстрів, що повернулися до споконвічних джерел. Вони дали друге життя призабутій димленій кераміці, яка була колись дуже поширена в Ріпкинському районі. Керамічні кухлі з Олешні експортуються до Канади.

10 лютого

Народився у с. Нова Басань Бобровицького р-ну В. В. ТЮПА (1949) – член земляцтва.


1948 р. розпочалося спорудження залізничного вокзалу в м. Чернігів.


Олег (Феодосій) Святославич Всеволодович, найвірогідніше, княжив у Чернігові з 1198 р. після Ярослава Всеволодовича, або після Ігоря Святославича з 1202 р., лише за умови, що останні два князі дійсно княжили в Чернігові. Достеменно відомо, що Олег Святославич помер 1204 р. Чернігівським князем. А. Р. Гущин дає таке ім'я цьому князеві: Олег-Феодосій Святославич-Михайлович і дати княжіння 1202–1204.


10 февраля 1775 г. состоялось Высочайшее утверждение, по докладу сената, всехъ грамотъ, данныхъ раньше разновременно греческому Нежинскому братству, о льготахъ по торговле. Уже въ 1696 г. греки окончательно избрали своимъ главнымъ местопребыватемъ у насъ г. Нежинъ; еще Богданъ Хмельницкій, видя, что прсдпріимчивые и смышленые греки могуть способствовать оживлению украинской торговли, даровалъ двумъ греческим купцамъ льготу торговать безпошлинно. Въ 1658 г. Выговский распространилъ это право уже на всехъ греческихъ купцовъ в Малороссіи.

11 лютого

Народився А. М. ПАШКЕВИЧ (1938) – композитор, художній керівник народного хору Чернігівської обласної філармонії, Народний артист України.

Народився у с. Киселівка Менського р-ну М. О. ТИЩЕНКО (1961) – фотокореспондент газети "Деснянська правда", член Чернігівської обласної організації Спілки журналістів України.

Народилася у с. Горностаївка Ріпкинського р-ну Л. Г. ФАЛЬЧЕВСЬКА (1961) – кореспондент телеагенції "Новий Чернігів", член Чернігівської обласної організації Спілки журналістів України.


Рюрик-Костянтин Ольгович Святославича княжив у Чернігові з 1210 до 1214 р. У Філарета — Рюрик Ростиславич і роки княжіння 1210—1215. У А. Р. Тушина, він Рюрик-Василій Ростиславич-Михайлович: 1211-1212.


З 1526 р. відоме с. Тупичів Городнянського р-ну. Мешканці Тупичева відомі потягом до вільності. Ще задовго до скасування кріпосного права вони виступали проти володарів села – представників козацької старшини Дуніних-Борковських та генерал-лейтенанта О. О. Свєчина. За участь у революції 1905–1907 років до судової відповідальності було притягнуто 48, замордовано 16 чоловік. Майже сорок років (з 1923 по 1959 рр.) Тупичів був райцентром.

Зараз тут розміщується центральна садиба КСГ ім. М. В Фрунзе. В господарстві працює відомий картопляр, лауреат Державної премії УРСР, двічі Герой Соціалістичної Праці О. С. Феськовець.

У Тупичеві народилися українські письменники П. О Дорошенко, В. М. Малець, 3. М. Кац. В селі минуло дитинство відомого російського письменника І. Ф. Стаднюка.

12 лютого

Народився у с Камка Корюківського р-ну П. О. МИСНИК (1943) – Голова товариства "Чернігівське земляцтво". Народний депутат України 12-го скликання, вчитель біології і хімії, вчений-агроном, Голова Державного комітету України з питань державних секретів та технічного захисту інформації

Народився у с. Синявка Менського р-ну М. Д. БРЕЗКУН (1922) – член Чернігівської обласної організації Спілки журналістів України, Заслужений працівник культури України, пенсіонер, м. Чернігів.

Народився у м.Прилуках О. М, ОРЛОВСЬКИЙ (1821–1856) – лікар-анатом, автор університетських підручників з анатомії. Викладав у Московському університеті.

Народився М. Н. ТКАЧЕНКО (1958) – редактор газети "Правда Прилуччини", член Чернігівської обласної організації Спілки журналістів України


1943 р. відкрито Чернігівську дитячу музичну школу № 1.


1576–1578. Шербатов Осип Михайлович – чернігівський воєвода. У 1578 р. призначений намісником у Новгород-Сіверський. Там і помер.


Въ этотъ день (12 февраля) совершается память святителя Алексія, митрополита Московскаго. Отецъ святителя Алексія, отъ котораго ведуть свой родъ Плещеевы, Федоръ Бяконть, былъ бояринъ города Чернигова. По разореніи Чернигова татарами онъ выехалъ въ Москву, где и родился у него въ 1293 году сынъ Елевферій, впоследствіи св. Алексій, крестнымъ отцомъ котораго былъ Иоаннъ Даниловичъ Калита. Какъ воспитаниикъ князя, Елевферій рано научился грамоте и полюбилъ книги. Съ 15 летъ онъ уже ни о чемъ не думалъ, какъ объ иноческомъ житій, и ноступилъ въ Богоявленскій Московскій монастырь, где на 20-мъ году постригся и нареченъ Алексеемъ.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   35



Схожі:

Історичний календар Чернігівщини за 1997 рік січень iconІсторичний гурток «Віче»
З 2010 року розпочав свою діяльність Історичний гурток «Віче». До гуртка війшли небайдужі до історії своєї батьківщини учні
Історичний календар Чернігівщини за 1997 рік січень iconКалендар з дзюдо на 2013 рік проект

Історичний календар Чернігівщини за 1997 рік січень iconКалендар профілактичних щеплень в україні
Цей Календар включає обов’язкові профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на дифтерію, кашлюк, кір, поліомієліт,...
Історичний календар Чернігівщини за 1997 рік січень iconКалендар змагань, що проводяться під егідою фпу на 2013 рік Маршрутні польоти

Історичний календар Чернігівщини за 1997 рік січень iconКалендар знаменних дат
Указом Президента України від 14. 02. 1997 №145/97 «…на підтримку ініціативи відомих вчених, наукових установ, а також професійних...
Історичний календар Чернігівщини за 1997 рік січень iconІсихазм в історії та культурі Православного Сходу: до 290-річчя старця Паїсія Величковського” оргкомітет
Пушкинский Дом”) Російської академії наук, Національний архітектурно-історичний заповідник “Чернігів стародавній”, Чернігівський...
Історичний календар Чернігівщини за 1997 рік січень iconСерія “Історики та краєзнавці Чернігівщини”
Віктор Миколайович Шевченко:(Біобібліогр покажч.) / Скл. Л. В. Студьонова; Відп за вип. П. В. Грищенко. Чернігів, 2003. 19 с. (“Історики...
Історичний календар Чернігівщини за 1997 рік січень iconКалендар міжнародних виставкових заходів в Республіці Сербія на 2013 рік
Туристичні агенції, союзи, організації, готелі, туристичні центри, міжнародні туроператори, авіакомпанії
Історичний календар Чернігівщини за 1997 рік січень iconЧемпіонат житомирської області з шахів 1997 21– 26. 01 1997 року

Історичний календар Чернігівщини за 1997 рік січень iconПро проведення обласної історико-краєзнавчої акції учнівської та студентської молоді „Духовні Святині Чернігівщини
Провести з 15 грудня 2012 року по 15 травня 2013 року обласну історико-краєзнавчу акцію учнівської та студентської молоді „Духовні...
Історичний календар Чернігівщини за 1997 рік січень iconПро проведення обласної історико-краєзнавчої акції учнівської та студентської молоді „Духовні Святині Чернігівщини
Провести з 15 грудня 2012 року по 15 травня 2013 року обласну історико-краєзнавчу акцію учнівської та студентської молоді „Духовні...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©razom.znaimo.com.ua 2000-2014
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи