У двох томах icon

У двох томах



НазваУ двох томах
Сторінка5/117
Дата конвертації18.02.2013
Розмір20.56 Mb.
ТипДокументи
джерело
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   117
1. /Украхнська дипломатична енциклопед_я 2 том (книга).doc
2. /Украхнська дипломатична енциклопед_я.doc
Маастрихтський Договір 1992
У двох томах

Аловов Недірмамед (21.05.1938, с. Мехінли Каахинського р-ну Ашгабатської обл.) — турк­менський громад.-політ, діяч, дипломат. Закін­чив заочно Туркменський держ. ун-т (1964), за освітою бухгалтер-економіст. У 1955-56 — старший товарознавець Куня-Ургенчського сільського споживчого товариства; 1957-62 — бух­галтер середньої школи Каахинського району; 1962-76 — на виборчих посадах у парт, органах; 1976-88 — голова Держкомпраці Туркменсь­кої РСР; 1988-91 — голова Держкомсоцпраці Туркменської РСР; 1991-94 — міністр соц. за­безпечення Туркменістану; 1994-95 — голова Держ. акціонерного об'єднання «Туркменши-на». У 1995-99 — Надзвичайний і Повноваж­ний Посол Туркменістану в Україні.

П.М. Ігнатьєв

АЛЬ-АДЖМІ Хафіз Мохамед (1960) — кувейт-ський дипломат. Закінчив Кувейтський ун-т за спеціальністю «торг.-екон. відносини». Із 1980 працює в МЗС Держави Кувейт, 1984 — аташе Управління екон. співробітництва МЗС, 1985 — співробітник посольства Держави Ку­вейт у Бангладеш, 1988 — 3-й секр. посольства Держави Кувейт в Іраку, 1991 — 3-й секр. Управ­ління міжнар. орг-цій МЗС, 1992 — 2-й секр. посольства Держави Кувейт в Сирії, 1996 — 1-й секр., радник посольства Держави Кувейт у Саудівській Аравії. Із 2001 — Надзвичайний і Повноважний Посол Держави Кувейт в Україні.

ОЛ. Коппі'ль

Аль-Айні Мохсен Ахмед (1932) — півн.-ємен-ський держ. діяч і дипломат, активний учасник підпільної військ, орг-ції «Вільні офіцери» та респ. перевороту (27.09.1962). 5.11-21.12.1967, 29.07-2.09.1969, 5.02.1970-26.02.1971, 18.09.1971-30.12.1972 і 22.06.1974-16.01.1975 - Прем'єр-мі­ністр Єменської Арабської Республіки (ЄАР). Належав до поміркованого угруповання в керів­ництві, що виступало за примирення зі зброй­ною реліг.-племінною опозицією. У 1962, 1965, 1970-72 і 1974 — мін. зак. справ ЄАР. Намагався досягти порозуміння з консервативними аравій­ськими монархіями задля припинення громадян, війни. 1962-65, 1965-66, 1967-69 і 1979-81 - по­стійний представник ЄАР при ООН і водночас 1962-65 - посол у США, 1968-69 - посол у СРСР, у серпні - вересні 1971 та 1975-76 — посол у Фран­ції, 1973-74 — посол у Великій Британії. 1981 -90 —

ПОСОЛ у ФРН. В.І. Головченко

Альберт І (АІЬегі, повне ім'я — Альберт Лео-польд Клемент Марі) Мейнрад (8.04.1875, Брюссель - 17.02.1934, Марш-ле-Дам біля На-мура) — король Бельгії (1909-34), племінник короля Леопольда II. Став кронпринцем після того, як син останнього помер у віці 10 років. Старший брат А. — принц Болдуїн — загинув за загадкових обставин, а його батько Філіпп — граф Фландрії та молодший брат короля — від­мовився від претензій на престол. Видавши себе за бельгійського робітника, А. інкогніто поїхав до США, де працював газетним репортером у Брукліні. 1900 одружився з баварською прин­цесою Елізабет. Ставши королем, прагнув по­кращити соц. умови в Бельгії та Бельгійському Конго. 2.08.1914 підтвердив нейтралітет Бельгії щодо Франції та Німеччини й відкинув ульти­матум Берліна, який вимагав вільного проходу нім. військ через бельгійську територію. Узяв на себе командування бельгійською армією, проте більша частина країни, за винятком півд.-зах. районів Фландрії, була окупована нім. війсь­ками. У вільних районах королівська штаб-квар­тира знаходилась до кінця війни. У вересні 1918 очолив командування франц.-бельгійською півн. армійською групою, яка відвоювала в нім. військ бельгійське узбережжя. Після завершення Пертої світової війни повернувся до Брюсселя та звернувся до союзників із вимогою відмінити бельгійський нейтралітет. Спрямовував зусил­ля на відбудову госп-ва. Виступив «фінансовим диктатором» Бельгії впродовж 6 місяців після 15.07.1926, коли відбувалась стабілізація франц. франка. Загинув під час прогулянки в горах.

РА. Кривонос

Альберт II ( повне ім'я — Альберт Фе-лікс Гумберт Теодор Христіан Ежен Марі) Сакс-Кобурґ-Готський (6.06.1934, Брюссель) — король Бельгії з 1993, другий син короля Леопольда 111 й королеви Астрід. 1953-58 — на військ, службі на бельгійському флоті. З 1958 — президент Черво­ного Хреста країни. 2.07.1959 одружився з Пао-лою Руффо ді Калабрія — італ. принцесою. 1982-99 — почесний голова бельгійського відомства зовн. торгівлі. Після смерті старшого брата коро­ля Болдуїна, що помер бездітним, успадкував

беЛЬГІЙСЬКИЙ ТрОН. РА. Кривонос

Альварес дель Вайо Хуліо (1891 — 1975) — іспан. громад.-політ, і держ. діяч, дипломат. Із 1931-33 — посол Іспанії в Мек­сиці. У 1933 призначений послом у СРСР, але правий уряд, шо прийшов до влади відразу по тому, анулював призначення. 1933-34 — голова комісії Ліги Націй з урегулювання територ. су­перечки між Болівією й Парагваєм. 1936-37 та 1938-39 — мін. зак. справ респ. Іспанії, одно­часно 1936-37 очолював Головний військ, комі­саріат. Із 1939 перебував у Мексиці як мін. зак. справ уряду респ. Іспанії у вигнанні, потім меш­кав у США. Залишався переконаним прибіч­ником відновлення демократії в Іспанії.

РА. Кривонос

Аль-Гуейрі Ас-Садик Мухаммад Аш-Шібані (1954, м. Місурата, Лівія) лівійський дипломат. Закінчив Каїрський ун-т, Ін-т Гаруджет (Лідс, Велика Британія, 1982); має диплом спеціаліста з англ. мови (Кембриджсь­кий ун-т, 1982), д-р юрид. наук. 1974-79 — спе­ціаліст по контрактах компанії ЕССО Стандарт (м. Сірт, Лівія); 1980-84 — асистент, 1984-88 — чл. навч. ради юрид. ф-ту Ун-ту Гар'юніс. Із 2002 — Надзвичайний і Повноважний Посол Великої Соціалістичної Народної Лівійської Арабської Джамахірії в Україні. Твори: «Криза сучасної західної дипломатії», «Історія політичної та конституційної думки в Лівії». В.І. Головченко


Аль-Дуейлах Халет Мутлак Заєд (5.11.1946) — кувейтський дипломат. Закінчив Пенджабсь­кий ун-т (Пакистан, 1974) зі ступенем бака­лавра політології й економіки та Ун-т шт. Півн.Кароліна (США, 1983) зі ступенем бакалавра міжнар. відносин. 1975 працював у МЗС Дер­жави Кувейт. У 1984 — 2-й секр. Управління держ. протоколу МЗС. 1987 працював у посоль­стві Держави Кувейт в Єменській Арабській Республіці. У 1988 — 1-й секр. Управління держ. протоколу МЗС Держави Кувейт, 1991 — в Управ­лінні країн Європи, Півн. та Півд. Америки МЗС. У 1992 призначений радником, 1993 — спів­робітник посольства Держави Кувейт у Лівії. У 1997 переведений на роботу до МЗС. 1998-2001 — Надзвичайний і Повноважний Посол Держави Кувейт в Україні. о А. Коппель

Алькаковаська угода 1479 завершила війну Арагону й Кастилії проти Португалії, яку під­тримувала Франція, за «кастильську спад­щину» (1474-79); підписана 4.09.1479 в Алька-ковасі (Португалія). За умовами угоди Арагон та Кастилія зберегли недоторканними власні території та вибороли право на політико-динас-тичне об'єднання шляхом шлюбної унії «като­лицьких королів» Фердинанда II Арагонського та Ізабелли І Кастильської. За Португалією ви­знавались володіння у Гвінеї, Азорські о-ви, о-ви Кабо Верде та Мадейра, а також усі май­бутні завоювання в зоні на південь від Канар-ських о-вів; водночас Португалія відмовлялась від претензій на Канарські о-ви та визнавала їх приналежність Кастилії. Після укладення угоди було утворено єдину д-ву — Іспанію — при збереженні елементів авт. структур Арагону й Кастилії на перехідний період спільного правління Фердинанда й Ізабелли. Після смер­ті Ізабелли й Фердинанда «арагонська» динас­тія іспан. королів припинилась, оскільки її фун­датори не лишили після себе спадкоємця пре­столу. Остаточне злиття Арагону й Кастилії в єдину іспан. д-ву сталось за правління наступ­ного іспан. короля з дому Габсбургів Карла І.

В А. Рубель

Альмейда Медіна (Аітеусіа Месііпа) Клодо-миро (1923, Сантьяго — 25.08.1997, Сантьяго) — чилійський громад.-політ. і держ. діяч, один із лідерів Соціалістичної партії. З 1960 — депутат конгресу. 1970-73 — мін. зак. справ в уряді блоку «Народна єдність». Здійснив нормалізацію дип. відносин із Кубою; встановив дип. відно­сини з НДР, МНР, ДРВ, КНДР та низкою країн, що розвиваються (Гайана, Гана, Лівія, Нігерія та ін.); активізував участь Чилі в Русі неприєд­нання й Андській групі. Після військ, перевороту 11.09.1973 на кілька місяців був ув'язнений у концентраційному таборі й висланий до НДР. У 1987 повернувся до Чилі й був засланий військ, владою до віддаленого гірського селища та по­збавлений на 10 років політ, прав, але Верхов­ний суд скасував це рішення. У 1990-93 — посол Чилійської Республіки в Москві. Забезпечив надання політ, притулку колишньому схід.-нім.

ЛІДерОВІ Е. ХоННекеру. В.І. Головченко

Аль-МубаракІ Ахмед Абдулла (1942) — кувейт-ський дипломат. Закінчив ф-т журналістики Каїрського ун-ту за спеціальністю «література». Із 1967 працює в МЗС Держави Кувейт. Пере­бував на різних дип. посадах у посольствах Держави Кувейт в Пакистані та Марокко. Із 1981 — Надзвичайний і Повноважний Посол Держави Кувейт в Єменській Арабській Рес­публіці, 1983-88 — Надзвичайний і Повноваж­ний Посол Держави Кувейт у Бахрейні. Потім працював на керівних посадах у МЗС Держави Кувейт. Із 1995-98 — Надзвичайний і Повно­важний Посол Держави Кувейт в Україні.

О А. Коппель

Альтернат (з франц. аііегпаі, лат. аііегпаге — чергуватись, змінюватись) — сукупність правил, що регулюють порядок підписання договорів міжнародних (черговість зазначення сторін дого­вору, місце розташування підписів, печаток тощо), за яким підписи представників держав під двостороннім договором розташовуються навпроти або один під іншим. У текстах обома мовами перше місце (ліве або верхнє) займає підпис представника та печатка тієї д-ви, у якої буде зберігатись даний екземпляр дог-ру, текст дог-ру на мові д-ви цієї сторони розміщується на першому місці, а в назві дог-ру її наймену­вання в заг. переліку сторін ставиться на перше місце. У текстах дог-рів на мовах, у яких текст пишеться справа наліво, першим місцем вва­жається місце підпису на правій стороні. А. є втіленням принципу суверенної рівності д-ав. Як правило, А. застосовується при укладанні двосторонніх дог-рів, які можуть бути як дво­мовними, так і багатомовними, і не застосову­ється при підписанні дог-рів за участі міжнар. орг-цій. У сучас. доктрині міжнародного права] наголошується на тенденції зменшення ролі А.і і на поширенні звичаю ставити підписи в алфа-і вітному порядку, користуючись англ. чи франц.і алфавітом, або взагалі без визначеного порядку.

О.В.Буткевич

Альхесіраська конференція 1906 — зустріч представників 13 держав, скликана 15.01.1906 за ініціативою Німеччини в Альхесірасі (Іспанія) для врегулювання конфлікту, що виник навесні 1905 між Німеччиною та Францією через Марокко (див. Марокканська криза 1905). Нім. дипломати розраховували, що міжнар. конференція засудить спроби Франції встано­вити протекторат над Марокко та зробить марною англ.-франц. «Сердечну згоду» 190і. і забезпечить для нім. капіталу сприятливіш умови для проникнення в Марокко. Проте Ні­меччина на конференції опинилась майже в повній ізоляції (її підтримувала лише Австро-Угорщина) та зазнала дип. поразки. Конферен ція закінчила роботу підписанням трактат; 7.04.1906, що визнавав Марокко незалежною суверенною д-вою. Це визнання, однак, зводи лось нанівець іншими постановами, що скла дались із 123 статей. Так, орг-ція мароккан ської поліції віддавалась у руки Франції т; Іспанії (кожній — у зоні її впливу). Це давалі їм, перш за все Франції, можливість здійс нювати контроль над Марокко під приводом підтримки внутр. порядку в країні. Виняткові важливою для Франції стала остання стаття яка зберігала чинними всі попередні угоди мі) Марокко та європ. д-вами, а відповідно — ус кабальні дог-ри, нав'язані франц. урядом марок канському султанові. На користь Німеччин були зроблені лише незначні й переважно декла ративні поступки: проголошено «свободу і повн рівність» у Марокко для всіх націй в екон. віл ношенні; створено Марокканський держ. бан під контролем Великої Британії, Франції, Н меччини та Іспанії; встановлено міжнар. коні роль над марокканськими митницями. Нім. диг ломатія на А. к. не змогла ані посилити позии Німеччини в Марокко, ні витіснити Францію цієї країни, ні зруйнувати англ.-франц. Антант

Б.М. Гонче

Амае (Атае) Кішіро (26.12.1943) — япої дипломат. Закінчив Ун-т Хітотсубаші (1967 Із 1982-84 — нач. відділу інозем. преси Упраїління культ, зв язків та зв язків із громадсь­кістю МЗС Японії; 1984-85 — нач. відділу преси Секретаріату МЗС Японії; 1985-87 — нач. від­ділу ООН Управління ООН МЗС; 1987-90 — радник посольства Японії в Республіці Корея; 1990-94 — радник посольства Японії в СРСР і РФ; 1994-95 — заст. ген. директора з питань преси та зв'язків із громадськістю Секретаріату мін. зак. справ; 1995-98 — ген. консул Японії в Гонолулу (США); 1998-2000 — ген. директор Управління країн Бл. і Сер. Свдгу та Африки; 2000-02 — Надзвичайний і Повноважний По­сол Японії в Сирії; із 2002 — Надзвичайний і Повноважний Посол Японії в Україні.

В.І. Головченко

Амазонський пакт (Расіо Атагопісо) — субрегіональне екон. угруповання в Лат. Аме­риці, до складу якого входять Болівія, Брази­лія, Еквадор, Венесуела, Гайяна, Колумбія, Перу і Сурінам. Створене з ініціативи Бразилії, якій належить більша частина басейну р. Ама­зонка. Юрид. фундаментом пакту є Договір про амазонське співробітництво, що був підписа­ний 3.07.1978 в Бразиліа (Бразилія) і скла­дається з 28 статей. Мета А. п. — прискорене та раціональніше використання спільної (7 млн. км2) і недостатньо освоєної території бас. Амазонки. Пактом передбачено: прове­дення членами об'єднання спільних заходів щодо раціонального використання природ, ре­сурсів зони (ст. 1); забезпечення свободи торг, навігації по Амазонці та її притоках для всіх країн-членів А. п. за умов дотримання місце­вого законодавства (ст. 3); співробітництво в освоєнні гідроресурсів і будівництві ГЕС заг. користування (ст. 5); раціональне використання та дослідження амазонської флори й фауни з метою підтримки екологічної рівноваги (ст. 7); співробітництво у сфері наук, досліджень і тех­нології із залученням міжнар. структур (ст. 9); створення інфраструктури, особливо в трансп. сфері (наземної, річкової та повітряної) та зв'язку (ст. 10); розвиток роздрібної торгівлі товарами споживчого призначення в прикор­донних областях країн-учасниць (ст. 12); роз­ширення туризму, в т. ч. з третіх країн (ст. 13). Дія дог-ру поширюється не тільки на бас. р. Амазонка, але також і на будь-яку територію учасника пакту, яка за своїми геогр. характе­ристиками тісно пов'язана з амазонською зоною (ст. 2). Пакт не порушує вже існуючі у країн-членів дог-ри, не торкається прикор­донних питань. Разом із тим нові дво- або багатосторонні угоди країн-учасниць не повинні суперечити цілям А. п. Вищим політ, органом А. п. є нарада міністрів закорд. справ країн-членів, що проводиться в разі необхідності для визначення спрямованості спільної політики та оцінки процесів амазонського співробітниц­тва (ст. 20). Виконавчий орган — Рада амазон­ського співробітництва — скликається не рідше одного разу на рік. Рада відслідковує хід вико­нання дог-ру та рішень, ухвалених на зустрічах міністрів закорд. справ (ст. 21). Усі рішення в рамках пакту приймаються країнами-учасницями угруповання одноголосно. Договір є безстроковим і закритим для приєднання інших країн (ст. 27). Штаб-квартира орг-ції знаходиться в Бразиліа (Бразилія). гд.Хоменко

Аманулла-хан (Атапиііап Кііап) (1.06.1892, Пагман, Афганістан — 25.04.1960, Цюрих, Швейцарія) — афган. держ. діяч, третій син еміра Хабібули-хана. Завдяки зв'язкам із моло-доафганським рухом та підтримці армії при­йшов до влади після загибелі батька з наміром добитись незалежності країни та її модер­нізації. 28.02.1919-9.06.1926 — емір, 9.06.1926-14.01.1929 — король Афганістану. Здобув пере­могу в третій англ.-афган. війні (1919). Згідно з Равалпіндським попереднім мирним дог-ром 8.08.1919 отримав право самостійних зовн. зносин і відмовився від брит. фінанс. субсидій. Уклав афгансько-російський договір 1921 й оста­точну мирну угоду з Великою Британією, а також рівноправні дог-ри з Іраном, Італією, Німеч­чиною, Туреччиною і Францією та встановив із ними дип. відносини. У внутр. політиці здій­снив низку прогрес, ліберальних реформ, у т. ч. запровадження «Основного закону» (конститу­ції) Афганістану (10.04.1923). Однак ініційова­на ним після 7-міс. зарубіжної подорожі (1928) чергова серія нововведень, спрямованих на вста­новлення парл. устрою й техн. прогрес країни, спричинила реакційно-клерикальне повстання. Після втрати столиці у травні 1929 емігрував до Італії, згодом — до Швейцарії, де залишався

ДО СМерТІ. В.І. Головченко

Амарнська система дипломатії — дипло­матія Стародавнього Єгипту 1-ої пол. епохи Нового царства, відомості про яку дійшли до нашого часу завдяки текстам Тель-ель-Амарнського архіву. Майже 400 глиняних табличок, що містять дип. кореспонденцію аккадською мовою, датуються XIV ст. до н. є., коли в період царювання фараонів Аменхотепа III та Амен-хотепа IV Єгипет ще залишався політ, гегемо­ном на Бл. Сході, але його вплив поступово зменшувався. Архів містить інформацію про від­носини Єгипту з великими самостійними д-вами Стародавнього Сходу (Вавилоном, Сирією, Палестиною, Фінікією) та залежними від нього містами-державами Передньої Азії. Основну частку дип. кореспонденції складають листи від правителів Азії, які визнавали верховну владу Єгипту. У них відображено складну політ, ситуацію того періоду: поступове зростання могутності хеттів, постійні повстання проти влади Єгипту у віддалених азійських володін­нях. Док-ти архіву свідчать, що в період А. с. д. існували чіткі правила звертання між рівними за статусом правителями (такими для фараонів Єгипту були царі Міттанні, касситського Ва-вилону, пізніше — Ассирії та хети) та між фа­раоном і царями підлеглих йому д-ав. Відпо­відно до належності самостійній або васальній д-ві визначались статус і функції посланців, які прибували до Єгипту. При дворі фараонів існу­вав інститут посланців, що забезпечували від­носини з країнами Азії, мали значні повнова­ження й були особами, наближеними до фа­раона. В А. с. д., яка охоплювала чималу частину стародавнього світу, значного поши­рення набув династичний шлюб як дип. засіб. Звичайною для міждерж. зносин була практика обміну подарунками та сплати данини.

ОЛ. Борділовська


Американська зона вільної торгівлі —

див. Панамериканська зона вільної торгівлі.

Американсько-англійська війна 1812-14 —

збройний конфлікт між СІЛА й Великою Бри­танією, приводом до якого стали систематичні порушення прав амер. торг, нейтрального судно­плавства з боку Англії, насильницьке захоп­лення кораблів США з їхніми екіпажами. Ве­лика Британія, яка брала участь у війні проти Франції, запровадила суворі торг, обмеження у відповідь на встановлення Наполеоном /конти­нентальної блокади. Розв'язанню війни сприяли також експансіоністські настрої в Конгресі США, де «військові яструби» на чолі зі спікером Г. Кле­єм обґрунтовували необхідність загарбання Канади й „витіснення” Британії з Півн. –амер. Континенту. Їх підтримувала адміністрація Президента Дж. Медісона. 18.06.1812 Конгрес офі­ційно оголосив війну Великій Британії. Голов­ним театром бойових дій став кордон між США й англ. колонією — Канадою. Але вже перші битви для американців були невдалими. Хоча в липні їхні війська вступили на територію Ка­нади, уже в серпні вони відступили до Детройта та здали його англійцям без бою. У квітні 1813 американці захопили Йорк (зараз Торонто), де пограбували й спалили будівлю законодавчих зборів Канади, але потім англійці блокували їх на канад. боці Ніагари. Амер. флот здобув перемоги в битвах на оз. Ері у вересні 1813 та на оз. Шамплейн у вересні 1814, а також у кількох мор. сутичках, але не зміг прорвати англ. мор. блокаду, що завдало економіці США значної шкоди. У серпні 1814 брит. експеди­ційні сили висадилися в Чесапікській затоці у Вірджинії і, рухаючись на північ, захопили Вашингтон. На відплату за спалений Йорк англійці підпалили Капітолій, Білий дім, інші урядові установи. Але у вересні 1814 спроба англ. десанту захопити Балтимор була невда­лою. Із серпня 1814 в м. Гент (зараз Бельгія) розпочались мирні переговори між США й Великою Британією, що увінчались підписан­ням Гентського договору 1814, який відновив довоєнний стан Б.М. Гончар

Американсько-англійська конвенція 1818

підписана в Лондоні 20.10.1818, визначала пи­тання рибальства, кордонів і повернення рабів, забраних англійцями в роки американсько-англійської війни 1812-14. Кордоном між англ. володіннями та США від оз. Лісне до Скеляс­тих гір визначався 49° півн. широти (ст. 2). Ве­лике значення мала ст. З, яка проголошувала вільною та відкритою для освоєння громадя­нами США й підданими Великої Британії величезну територію півн.-зах. Америки — від Скелястих гір до узбережжя Тихого океану (Орегону) — протягом 10 років, незалежно від претензій будь-якої іншої країни (Іспанії чи Росії). Статті конвенції про правила рибальства біля Атлантичного узбережжя Півн. Америки стали прав, базою для наступних угод із цього ПИТаННЯ ДО 1912. Б.М. Гончар

Американсько-англійський договір 1794

про дружбу, торгівлю та мореплавство (Джея договір) підписаний 19.11.1794 в Лондоні брит. мін. зак. справ Гренвілем і спец, уповноваженим амер. уряду Дж. Джеєм. Потреба у врегулюванні спірних питань виникла з початком англ.-франц. війни, яка супроводжувалась запровад­женням жорстких заходів репресивного харак­теру з боку брит. флоту щодо амер. торг, суден. Згідно з дог-ром брит. кораблі отримували право вільного заходу в усі порти США, у той час як американські такого права щодо брит. портів не мали; обмежувався тоннаж суден, що вели торгівлю з Великою Британією та її коло­ніями. Кораблям США дозволялось вивезення товарів виключно для внутр. споживання. Із те­риторії Вест-Індії заборонялось вивезення това­рів стратегічного характеру (патока, какао, кава, бавовна). Встановлювався режим вільного судноплавства по Міссісіпі. Договір також вре­гульовував питання відшкодування збитків англійцям від конфіскації майна під час війни за незалежність у Північній Америці 1775-83. Створювалися спільні комісії для визначення амер.-канад. кордону. Договір ратифікований Сенатом 24.06.1795 із застереженням щодо неприйнятності пунктів про правила торгівлі з Вест-Індією. Остаточно це питання врегу­лювали на користь США 1830, а питання про уточнення амер.-канад. кордону — 1842.

С.О. Маковський

Американсько-англійський договір про Панамський канал 1850 (Клейтона — Бул-вера договір) підписаний 19.04.1850 у Вашинг­тоні держсекретарем США Дж. Клейтоном та брит. посланником Г. Булвер-Літтоном. Став компромісною угодою між США й Великою Британією щодо майбутнього каналу між Ти­хим та Атлантичним океанами. Британія, зане­покоєна зростанням амер. присутності в Панамі, під приводом підтримки зазіхань маріонеткового короля Москітного берега в Нікарагуа окупувала гирло р. Сан-Хуан з м. Грейтаун (1848) на одній із можливих трас каналу. Різке посилення брит. присутності в Центр. Америці спричинило загострення англ.-амер. відносин. У Вашингтон прибув брит. уповноважений Булвер-Літтон, який узгодив із Клейтоном умови дог-ру. Дві д-ви домовились про спільне використання май­бутніх міжокеанських комунікацій (каналів і за­лізниць), гарантували їхній нейтралітет і доступ до них дружніх країн. США й Британія зобов'я­зались не скуповувати та не підпорядковувати своїй владі будь-яку частину Центр. Америки. Практ. це означало, що Лондон втрачав Мос­кітний берег і послабив свої позиції в Нікарагуа та Коста-Риці. Хоча США нічого не придбали, співвідношення сил у б-бі за Карибські країни змінилось на їхню користь, що полегшило проникнення в цей регіон. Новий англ.-амер. договір (1901) (договір Хея — Паунсфота) пере­давав право на спорудження каналу та його управління США. Б.М. Гончар

Американсько-англійський договір про поділ Орегону 1846 (Орегонський договір) — про розмежування території США та Вели­кої Британії в півн.-зах. Америці, підписаний 15.06.1846 у Вашингтоні держсекретарем Дж. Б'ю-кененом і брит. посланником Р. Пекенхемом. За американсько-англійською конвенцією 1818 дві д-ви спільно володіли цією спірною територією, але зі збільшенням кількості переселенців на Захід Орегонським трактом (через Скелясті гори до Тихого океану) посилились вимоги включити до складу США район на захід від Скелястих гір, що спускався в долину Колумбія й був відо­мий якорегонські землі. Амер. колоністи ство­рили органи самоуправління та прийняли конституцію т. зв. «території Орегон». Праг­нення США до ствердження на берегах Тихого океану надало вимогам приєднання Орегону до США заг.-нац. характер. Переселенці хотіли, щоб кордон з англ. володіннями проходив на північ від о. Ванкувер по паралелі 5440'. 1844 Президент США Дж. Полк використав гасло «54-40 або війна» у своїй передвиборній кампанії, яка принесла йому перемогу. У б-бі за Орегон була сформульована також «визначення долі» доктрина, що обґрунтовувала право США на всю Півн. Америку. 27.04.1846 Конгрес США прийняв рішення про відмову від режиму спільного з Великою Британією освоєння оре-гонських земель. Переговори з англійцями, які наполягали, щоб кордон проходив по р. Колум­бія, завершились у 1846 підписанням компро­місної угоди, за якою кордон був проведений по 49-й паралелі до Тихого океану, але без о. Ванкувер, що залишався в складі брит. воло­дінь. Англійці отримали право вільної навігації на р. Колумбія. БМ. Гончар

Американсько-англійські «особливі від­носини» — термін, шо використовується для характеристики двосторонніх амер.-брит. відносин; набув ужитку в 1946 після промови В. Чер-чілля у Фултоні та свідчить про неординарність і певну специфіку відносин між двома краї­нами. А.-а. «о. в.» є довготривалим та неодно­значним процесом, що мав певні особливості на різних етапах розвитку й відіграв важливу роль у формуванні новітньої системи міжнародних відносин. А.-а. «о. в.» є істор. феноменом XX ст., що був започаткований упродовж Другої світо­вої війни. На Квебекській конференції 1943 брит. Прем'єр-міністр В. Черчілль і Президент США Ф. Рузвельт досягли домовленості про створен­ня атомної бомби й узгодили свої зобов'язання щодо нової зброї (див. Квебекська угода 1943). Ф. Рузвельт, який прагнув використати Велику Британію для реалізації власних стратегічних імператив, надав значного розвитку ідеї про тісний зв'язок обох д-ав, а володіння ядерною зброєю й технологіями її виготовлення могло призвести до англ.-амер. домінування в повоєн­ному світі, що задовольняло імперські амбіції офіц. Лондона. Щоправда, англ.-амер. угоди 1946 та 1948 закріпили за Британією статус молод­шого партнера в ядерній співпраці, і все ж, офіц. запровадження в 1958 англ.-амер. співробіт­ництва в ядерній галузі ставило Велику Брита­нію щодо її відносин зі США в особливе стано­вище з погляду третіх д-ав. Для Великої Бри­танії рівень А.-а. «о. в.» мав неабияке значення в політ, сенсі, з огляду на втрачену можливість самостійно впливати на вирішення міжнар. проблем. Певний час таке становище задоволь­няло брит. інтереси та підтримувало проімпер­ські настрої д-ви, але офіц. Лондон добре уяв­ляв, що опинився в безпосередній військ,-політ. залежності від Вашингтона.

У розвиткові А.-а. «о. в.» вирішальним був чинник зовн. загрози — він визначав головний зміст співробітництва обох країн. Нім. загроза спричинила виникнення, а рад. обумовила кон-тинуїтет А.-а. «о. в.» за часів протистояння Схід — Захід.

Збереження А.-а. «о. в.» стало в 60-х XX ст. суттєвою перепоною вступу Лондона до Євро­пейського економічного співтовариства (ЄЕС), у чому були зацікавлені США для посилення свого впливу в Європі, надаючи Великій Бри­танії роль «будівельника мосту» між Зах. Євро­пою та США. Позитивне ставлення США щодо вступу Великої Британії до «Спільного ринку» було також зумовлене їхнім бажанням переорієн­тації брит. зовн. політики на Європу, де Лондон мав відіграти провідну роль у зміцненні «євро­пейської опори» НАТО. Тому Президент Фран­ції Ш. де Голль небезпідставно вважав Велику Британію амер. «троянським конем» і двічі (1963 і 1967) накладав вето на її вступ до ЄЕС. Із при­ходом до влади в 1979 консервативного уряду на чолі з М. Тетчер спостерігалось швидке по­жвавлення А.-а. «о. в.». Прем'єр-міністр всіляко підтримувала амер. ініціативи у військ, сфері, зокрема заходи щодо розташування нового по­коління амер. ядерної зброї на європ. конти­ненті та власне на території Великої Британії, здійснення натовської стратегії модернізації та контролю над озброєнням (саме з брит. війсь­кових баз амер. літаки здійснювали каральні операції проти Лівії в 1986). М. Тетчер виконала також своєрідну посередницьку місію в нала­годженні амер.-рад. порозуміння та закінченні «Холодної війни». У свою чергу США надали суттєвої підтримки Великій Британії під час анг­лійсько-аргентинського конфлікту 1982.

Водночас у процесі еволюції А.-а. «о. в.» відо­мими є випадки неузгодження й непорозуміння між партнерами. Йдеться, напр., про припинення американцями дії угоди з ленд-лізу в 1945, розход­ження в поглядах щодо офіц. визнання КНР в 1950 і встановлення з нею дип. стосунків, непо­розуміння щодо вирішення Палестинської проб­леми впродовж 1945-48. А.-а. «о. в.» зазнали серйозного удару під час Суецької кризи 1956, коли США не підтримали свого брит. партнера. Це призвело до натягнутості відносин між двома д-вами, і Велика Британія відчула ненадійність заокеанського союзника. Взагалі на 60 — 70-і XX ст. припадає чи не найгірший період розвитку А.-а. «о. в.». Велика Британія відмовилась вою­вати разом зі США у В'єтнамі, хоча й не засуди­ла амер. агресію. У 1983 мала місце неузгоджена зі Сполученим Королівством висадка військ США на о. Гренада, члена брит. Співдружності Націй, без попереднього повідомлення Лондона. Водно­час біполярність у системі міжнар. відносин була вагомим чинником для подолання тих непорозу­мінь, шо виникали. В умовах постбіполяр-ності А.-а. «о. в.» відігравали якісно іншу роль. А.-а. «о. в.» набувають для офіц. Вашингтона вагомого значення для дип. впливу на подаль­ший розвиток НАТО. Велика Британія стала не лише своєрідним «мостом» США до Європи, а й найважливішим форпостом на континенті для підтримки та подальшого впровадження свого впливу, а також виправдання амер. агресивних акцій і надання їм «союзницького» харак­теру. Після трагічних подій 11.09.2002 значно посилено не лише взаємодію обох д-ав, а й без­посередній вплив Сполученого Королівства на США, що стали переважно «англосаксонським» єдиним цілим у військ, галузі та сфері безпеки. У ході операції «Шок і тремтіння» (2003) було продемонстровано повну синхронізацію дій Вашингтона й Лондона. На сучас. етапі А.-а. «о. в.» залишаються одним із винятково важли­вих зовн.-політ, напрямків для обох країн і віді­грають домінантну роль у світовій політиці загалом. нл.Яковенко

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   117



Схожі:

У двох томах iconБэкон Фрэнсис Учение [Бэкона] об
Его же. Сочинения в 2 томах. Т. 1 с. 73 74 с. 307 310; Бэкон Фр. Новый органон (афоризмы об истолковании природы и царстве человека...
У двох томах iconЛітературознавча енциклопедія. У 2-х томах. Том 1 Ковалів Ю. І

У двох томах iconЛітературознавча енциклопедія. У 2-х томах. Том 2 Ковалів Ю. І

У двох томах iconКонкурс для школярів двох вікових категорій
На виконання наказу управління освіти і науки обласної державної адміністрації від 22. 11. 2011р. №389 «Про проведення обласного...
У двох томах iconСвятитель Афанасий Великий Письмо к Драконтию
Афанасий Великий. Творения в четырех томах. Ч. Свято-Троицкая Сергиева Лавра, 1902. С. 3-11
У двох томах iconСпиридон федосійович черкасенко 1876 (24. 12) 1940 02)
Лютневу революцію під гаслами національного визволення, але Жовтневої революції не прийняли і опинилися в націоналістичному, антинародному...
У двох томах iconХрестоматия по античной литературе. В 2 томах
Марк Туллий Цицерон (Marcus Tullius Cicero) выдающийся оратор и писатель Рима. Родился в 106 г в окрестностях Арпинума (в Лациуме)...
У двох томах iconПоложення про освітній округ. Ця тема впродовж двох останніх років була предметом багатьох дискусій та ініціатив
У середній освіті України назріла актуальність запровадження освітніх округів. Міністерство освіти і науки України підготувало документ...
У двох томах iconЖитие преподобного отца нашего Антония, описанное святым Афанасием в послании к инокам, пребывающим в чужих странах
Источник: Святитель Афанасий Великий. Творения в 4-х томах. Том III.— М.: Спасо-Преображенский Валаамский монастырь, 1994.— С. 178–251....
У двох томах iconМетодичні рекомендації щодо проведення письмових контрольних робіт. Добірка містить тексти 11 контрольних робіт у двох варіантах для 3 класу
В роботі наведено методичні рекомендації щодо проведення письмових контрольних робіт. Добірка містить тексти 11 контрольних робіт...
У двох томах iconТипова угода про підготовку фахівців із вищою освітою
Угоду складено у двох примірниках, які зберігаються у кожної зі сторін і мають однакову юридичну силу
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©razom.znaimo.com.ua 2000-2014
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи